Леді Копертвейти бути добряче легковажні та пустоголові, а Роджеру, схоже, передалося трохи батькового тугодумства, але вони були веселою та приязною компанією, і їм щиро подобалася Скарлет. Завдяки їм у неї вийшла весела подорож, і їй було шкода, коли вони зійшли у Ліверпулі.
Тепер їй лишалося майже два повні дні до Голвея, і нікуди було подітися від спогадів про зустріч із Ретом у Чарлстоні — якщо це можна назвати зустріччю.
Його так само вразило блискавкою, коли він її побачив і впізнав? Коли вони зустрілися очима? Для неї увесь світ наче зник, ніби вони лишилися наодинці десь далеко від усіх і всього сущого. Не може бути, щоби через один лише погляд вона відчувала із ним таку нерозривну близькість, а він не відчув би того ж у відповідь. Правда ж?
Вона тривожилася і переживала ту мить знову і знову, поки їй не здалося, Що то був сон або вибрик уяви.
Коли її корабель увійшов у Голвейську затоку, Скарлет відклала цю згадку до решти дорогоцінних, злеліяних спогадів про Рета. Її чекала Баллігара, надходив час збирати врожай.
Але спочатку треба було усміхатися і прошмигнути зі скринями повз митних інспекторів. Колум чекав на зброю.
Складно було тримати у голові, що всі англійці — погані люди, коли Копертвейти виявилися такими чарівними.
71
Коли Скарлет зійшла на берег, Колум уже стояв біля трапа внизу. Вона його не чекала, тільки знала, що хтось її зустрічатиме та допоможе зі скринями й валізами. Варто було Скарлет побачити його коренасту фігуру в потертій чорній рясі й усміхнене ірландське обличчя, як вона відчула, що повернулася додому. Її багаж пройшов повз контроль без жодних запитань, хіба тільки:
— І як там в Америці?
На що вона відповіла:
— Пекельна спека.
Ще її запитали:
— І скільки уже вашій гарненькій дівчинці?
На що Скарлет із гордістю відказала:
— Рік буде через три місяці, а ми вже пробуємо ходити.
Недовгий шлях від порту до залізничної станції вони долали майже годину. Скарлет ще ніколи не бачила такого безладу на дорозі, навіть у Атланті на Файв-Поінтс.
«Голвейські перегони, — пояснив Колум. І поки Скарлет не згадала печальну минулу подорож у Голвей, швидко додав: — щорічні п'ятиденні скачки з бар'єрами і без, відбуваються кожного липня». А отже, англійська міліційна армія та констеблі мають у місті стільки роботи, що не марнуватимуть час ще й на пристані. А ще це означає, що за жодні гроші в місті не знайдеш вільної кімнати в готелі. Тому вони поїдуть обіднім потягом до Баллінасло і переночують там. Скарлет засмутилася, що не було прямого потяга до Маллінгара. Їй хотілося додому.
— Як поля, Колуме? Пшениця вже достигає? А сіно скосили? Сонця багато було? А як, багато викосили? Добре висохло? А добре вийшло сіно? Добре горить?
— Потерпи трохи, Скарлет, люба, і все побачиш на власні очі. Ти будеш задоволена своєю Баллігарою, я цього певен.
Скарлет була не просто задоволена. Вона була в захваті. У містечку вздовж дороги поставили арки із зелені й різнотрав'я, із вплетеними золотими стрічками. Скарлет минала їх дорогою додому, а містяни зустрічали її біля арок і махали їй носовичками та капелюхами, гукали до неї, вітали з поверненням.
— О дякую, дякую, дякую! — вигукувала Скарлет знову і знову зі сльозами на очах.
У маєтку її зустрічала місіс Фітцпатрик на чолі вишикуваних у ряд слуг: трьох недоладних покоївок, чотирьох доярок і конюхів. Скарлет ледве втрималася, щоби не обійняти місіс Фітцпатрик, але корилася правилам економки і не забувала про гідність. Кет такі правила не стримували. Вона розсміялася і потяглася рученятами до місіс Фітцпатрик та негайно опинилася в тісних обіймах економки.
Менше ніж за годину Скарлет, уже перевдягнена у селянське голвейське вбрання, швидко крокувала своїми полями із Кет на руках. Гарно було розім'яти ноги. Вона надто багато часу — годин, днів, тижнів — просиділа: у потягах та на кораблях, у кабінетах, у кріслах. Тепер їй хотілося ходити, їздити верхи, нахилятися, тягнутися, бігти, танцювати. Вона була Справжня О'Гара, знову вдома, а після лагідних, прохолодних, скороминущих ірландських дощів на небі з'являлося тепле сонце.