Колум розумів, що Скарлет розпитувала не про місто. Їй подобався гамір ярмарків. Вона не поділяла захвату від таємничих звивистих вулиць старого міста. Скарлет любила, щоби все було очевидне і легко зрозуміле. Ця її риса Колума часто бентежила. Він знав, що Скарлет не усвідомлює, на яку наражається небезпеку, підтримуючи Братство фенійців. Це могло призвести до страшної біди.
Але сьогодні вони їхали владнати її справи, а не його. Колум збирався повеселитися на ярмарку разом із Скарлет.
— Колуме, дивися! Скільки людей!
— Боюся, що забагато. Підемо спочатку наймати робітників чи вибирати коней? Вони в різних кінцях.
— От халепа! Найліпших розберуть першими, як і завжди. Скажу тобі так — ти йди наймати робітників, а я піду відразу по коней. Знайдеш мене, коли закінчиш. Ти впевнений, що робітники самі дійдуть до Баллігари?
— Вони прийшли сюди найматися на службу і звикли багато ходити. Дехто, мабуть, подолав із сотню миль дорогою на ярмарок.
Скарлет усміхнулася.
— Ну то спочатку дивися на їхні черевики, а вже тоді давай згоду. А я дивитимусь коням зуби. В який мені бік?
— Ось у той куток, де майорять стяги. На ярмарку Дрогеди найкращі коні в Ірландії. За них дають по сотні гіней, а то й більше.
— Дур-ни-ці! Але ти й казкар, Колуме. Я і за менші гроші шість коней куплю, от побачиш.
За тимчасові стайні для коней слугували великі брезентові намети. «Ха! — подумала Скарлет. — Нізащо не вибиратиму коня у півтемряві». Вона проштовхалася через галасливий натовп, який скупчився всередині намету.
«Леле, в житті ще не бачила стільки коней в одному місці! Який Колум молодець, що привіз мене сюди. Тут є з чого вибрати». Скарлет ліктями пропихала собі дорогу, переходячи з одного місця в інше і розглядаючи коней.
— Поки що ні, — повторювала вона торговцям.
Їй дуже не подобалося, як в Ірландії продавали коней. Не можна було підійти прямо до власника і спитати, скільки він просить. Ні, то було би надто легко. Варто лише виявити цікавість, і поперед власника вистрибували торговці, пропонуючи ціну, далеку від реальності — у той чи той бік. Власника коня із покупцем не облишали в спокої, поки вони не дійдуть згоди. Гіркий досвід навчив Скарлет усіх їхніх трюків: схоплять тебе за руку, ляснуть болісно по долоні, і все — не встигнеш озирнутися, а мусиш платити за коня.
Їй сподобалася пара чалих коней, торговець розхвалював їх як добрих триліток, всього лише сімдесят фунтів за двох. Скарлет сховала руки за спину.
— Виведіть мені їх на світло, хочу роздивитися, — попрохала вона.
І власник, і продавець, і всі люди навколо люто запротестували.
— Який тоді інтерес? — здивувався низький чоловічок у бриджах для верхової їзди і светрі.
Скарлет наполягала, але дуже м'яко і люб'язно. Мед — ліпша принада, ніж оцет, — нагадувала вона собі. На світлі вона роздивилася блискучу шерсть, потерла лискучий бік — на долоні лишилася помада для волосся. Тоді вправно схопила коня за голову і глянула зуби. І розсміялася. Молоді трилітки, ото вже байка!
— Заводьте назад, — підморгнула вона продавцеві. — Мій дідусь молодший за цих коней.
Це все було страшенно весело.
Однак минула година, а вона знайшла всього трьох добрих коней за прийнятною ціною. Щоразу їй доводилося вмовляти й улещувати власника, щоби їй дозволи вивести коня на світло. Скарлет із заздрістю дивилася на мисливців, які купували коней для полювання. На відкритій галявині поставили бар єри, і можна було добре роздивитися, що купуєш, і побачити, як коні додають перешкоди. Ще й такі були гарні копі. Робочому коневі краса була ні до чого. Скарлет відвернулася. Їй треба було знайти ще три робочих коня. Вона прихилилася спиною до одного з грубих стовпів-підпорок намету, чекаючи, поки очі звикнуть до півтемряви. Вона вже трохи втомилася, а зробила хіба половину роботи.
— Де той твій Пегас, Варте? Щось жоден із коней не літає поверх бар'єрів.
Скарлет ухопилася рукою за стовп. «Я божеволію. Мені вчувається Ретів голос».
— Якщо ти мені голову морочиш...
«Це він, це він! Я точно знаю. Такий голос один на цілий світ». Вона різко озирнулася, вдивляючись у залиту сонцем площу і моргаючи проти світла.
«Це його спина. Чи ні? Його, точно його. Хай би тільки сказав ще слово чи повернув голову. Не може бути, це не Рет. Що йому робити в Ірландії? Але я точно знаю, що це його голос».
Він обернувся, звертаючись до худорлявого білявого чоловіка поруч. То був Рет. Пальці Скарлет побіліли, так міцно вона вчепилася у стовп. Вона дрижала.
Білявий щось сказав, махнув убік своїм стеком, і Рет кивнув. Тоді білявий кудись відійшов, і Рет залишився сам. Скарлет дивилася на нього, ховаючись у тіні.