«Так їй! Сподіваюся, вона підслуховувала і тепер оглухне».
— Я прийшла поговорити, Індіє, і не піду, доки цього не зроблю. Я сидітиму на ґанку, поки ти не відчиниш або поки Ешлі не прийде зі своїм ключем. Обирай!
Скарлет розвернулась і підібрала шлейф сукні. Вона вже ступила крок, та почула грюкіт засуву і скрип завіс.
— Заради Бога! Заходь, — хрипко прошепотіла Індія. — Через тебе про нас говоритимуть усі сусіди.
Скарлет холодно глянула на Індію через плече.
— То, може, тобі варто вийти і посидіти зі мною на сходах, Індіє. Раптом який сліпий волоцюга проходитиме повз і одружиться з тобою в обмін на житло й харчі.
Щойно вона це сказала, то відразу ж пошкодувала, що не прикусила язика. Вона прийшла не сваритися з Індією. Але сестра Ешлі завжди вміла дійняти її до живого, як будяк коневі під сідлом, а щойно пережите приниження тільки ще більше її розізлило.
Індія штовхнула двері. Скарлет різко кинулася їх притримати.
— Я перепрошую, — процідила вона крізь зціплені зуби. Її лютий погляд зустрівся з очима Індії. Врешті Індія відступила.
«От би Рету сподобалося!» — раптом подумала Скарлет. У добрі часи їхнього шлюбу вона завжди розповідала йому про свої перемоги у справах та малому світському житті Атланти. Він голосно й довго сміявся і називав її своїм «нескінченним джерелом радості». Може, він іще раз засміявся б, якби вона розповіла йому, як Індії довелося відступити, пихкаючи наче дракон.
— Чого ти хочеш? — у голосі Індії відчувався холод, хоч сама вона й тремтіла від люті.
— Надзвичайно люб'язно з твого боку запросити мене присісти й випити чашку чаю, — сказала Скарлет щонайвеселіше. — Але я щойно обідала.
Насправді вона зголодніла. Смак боротьби витіснив паніку. Вона сподівалася, що шлунок не видасть її звуком, бо там було порожньо, як у висохлому колодязі.
Індія сперлася на двері вітальні.
— Тітонька Туп відпочиває, — сказала вона.
«Радше їй знову млосно», — подумала про себе Скарлет, але цього разу таки притримала язика. Вона не злилась на тітоньку Дріботуп. Крім того, краще переходити до того, чого вона прийшла. Вона хотіла встигнути, поки Ешлі повернеться додому.
— Не знаю, чи відомо тобі про це, Індіє, та Меллі на смертному одрі попросила мене пообіцяти, що я пригляну за Бо й Ешлі.
Індія сіпнулася, наче в неї влучив постріл.
— Нічого не кажи, — застерегла її Скарлет, — бо ти не можеш сказати нічого, що би зрівнялося із чи не останніми словами Меллі.
— Ти зруйнуєш репутацію Ешлі так само, як зробила це зі своєю. Я не стерплю твоєї присутності біля нього, бо це кине тінь на нас усіх.
— Індіє Вілкс, останнє, чого я хочу в світі, це провести в цьому домі на хвилину більше, ніж потрібно. Я прийшла тобі сказати, що дала розпорядження у своїй крамниці, щоби ви могли отримати там усе необхідне.
— Вілкси не приймають милостині, Скарлет.
— От нетяма! Я не говорю про милостиню, я говорю про свою обіцянку Мелані. Та ти уявлення не маєш, як швидко хлопець у такому віці, як Бо, виростає із штанів і черевиків. Чи скільки вони коштують. Ти хочеш, щоб Ешлі турбувався такими дрібницями, коли він страждає через серйозніші речі? Чи хочеш, щоби Бо став посміховиськом у школі? Я знаю, скільки отримує тітонька Дріботуп. Я тут жила, пам'ятаєш? Вистачить саме на дядька Пітера й бричку, харчі на столі та нюхальну сіль. Крім того, є ще така незначна річ, яку називають Панікою. Половина компаній у країні згортають свою діяльність. Імовірно, Ешлі зароблятиме менше, ніж коли-небудь. Якщо я можу проковтнути свою гордість і гамселити в двері як божевільна, то й ти можеш проковтнути свою і прийняти те, що я даю. І не можеш відмовитися, бо якби йшлося лише про тебе, я би лишила тебе помирати з голоду й оком не змигнувши. Я говорю про Бо. І Ешлі. І Меллі, бо я їй пообіцяла. «Подбай про Ешлі, але так, щоби він не знав», — просила вона. Але я не зможу без твоєї допомога, Індіє.
— Звідки мені знати, що Мелані справді таке просила?
— Бо я так кажу, а мої слова на вагу золота. Що б ти про мене не думала, жодна людина не скаже, що я не виконала обіцянку чи порушила слово.
Індія завагалася, і Скарлет знала, що виграє.
— Ти не мусиш іти до магазину сама, — сказала вона. — Можеш прислати когось зі списком.
Індія глибоко вдихнула.
— Лише по шкільну форму для Бо, — неохоче погодилася вона.
Скарлет стримала посмішку. Коли Індія побачить, як приємно отримувати товари безплатно, то братиме набагато більше. Скарлет була в цьому впевнена.
— Тоді побажаю тобі доброго дня, Індіє. Містер Кершоу, головний продавець, єдиний, хто про це знає, але він нікому про це не обмовиться. Напиши його прізвище на звороті списку, і він про все подбає.