Голосний сміх Морленда примусив і Скарлет засміятися. Вона набрала в торбинку вівса, щоб він міг погодувати Півмісяця.
Йдучи поруч із Морлендом, Скарлет намагалася знайти спосіб, щоб перервати його захоплене белькотання про її конюшні, щось таке буденне, що наштовхнуло б його на розмову про Рета.
Та в цьому не було потреби.
— Мушу сказати, мені пощастило, що ви друзі з Ретом Батлером, — вигукнув Барт. — Якби він нас не представив, я б ніколи не мав нагоди поглянути на ваші конюшні.
— Я була така здивована, що отак з ним зустрілася, — швидко сказала Скарлет. — А звідки ви знаєтеся?
Насправді він зовсім не знав Рета, розповів Барт. Старі друзі написали йому місяць тому, що відправляють Рета поглянути на його коней. Рет приїхав із рекомендаційним листом він них.
— Він чудовий чоловік, справді серйозно ставиться до коней. І багато про них знає. Шкода, що не зміг залишитися на довше. Ви з ним давні друзі? Бо він так мені й не сказав.
«Слава Богу», — подумала Скарлет.
— У мене є родичі в Чарлстоні, — сказала вона. — Ми зустрічалися, коли я приїжджала туди.
— Тоді ви мали зустрічатися і з моїми друзями Брутонами! Коли я вчився у Кембриджі, то на сезон приїжджав до Лондона лише в надії, що Селлі Брутон теж приїде. Я її обожнював, як і всі інші.
— Селлі Брутон! Та з мавпячим обличчям? — Скарлет бовкнула не подумавши.
Барт широко всміхнувся.
— Саме вона. Хіба ж вона не чудова? Така оригіналка.
Скарлет з ентузіазмом кивнула й усміхнулася. Та насправді не могла зрозуміти, як чоловіки можуть сходити з розуму за такою негарною жінкою.
Джон Морленд вважав, що всі, хто знає Селлі, безперечно, її обожнюють, і говорив про неї наступні півгодини, поки намагався привабити Півмісяця вівсом у себе в руках.
Скарлет слухала у піввуха й думала про своє. А тоді Ретове ім'я привернуло всю її увагу. Барт, сміючись, переказував плітки, які Селлі написала в листі. Вочевидь, Рет втрапив у найдревнішу пастку. Якийсь сирітський притулок організував заміську прогулянку, а коли вже був час повертатися, недорахувалися одного сироти. Тож він разом із вчителькою пішли його шукати. Все закінчилося добре, дитину знайшли, але до того часу вже стемніло. Ну і, звісно ж, репутація неодруженої вчительки була скомпрометована, тож Ретові довелося з нею одружитися.
Найцікавіше в цьому було те, що він багато років тому втік із міста, коли відмовився одружитися з іншою дівчиною, з якою повівся необережно.
— Либонь, він мав би бути обережнішим після такої науки, — хихикав Барт. — Мабуть, він значно необачніший, ніж здається. Ви не вважаєте це смішним, Скарлет? Скарлет?
Вона зібралася з думками.
— Як жінка, думаю, що це робить честь містеру Батлеру. Він виглядає на чоловіка, який завдав клопоту багатьом дівчатам, коли не був такий необачний.
Джон Морленд розреготався. Цей звук привернув увагу Півмісяця, і він обережно підійшов до огорожі. Барт помахав торбинкою з вівсом.
Скарлет була в піднесеному настрої, та все ж їй хотілося плакати. То ось чому Рет так швидко розлучився і знову одружився. «Яка ж хитрюга ця Енн Гемптон! Вона мене обманула своєю чемністю і добротою, — подумала і Скарлет. — А може, й ні. Може, це просто моє нещастя, що їм знадобилося стільки часу, аби знайти заблукалу сирітку. А ця Енн особлива улюблениця міс Еленор. А ще вона дуже схожа на Меллі».
Півмісяць відійшов від вівса. Джон Морленд сягнув рукою в кишеню й дістав яблуко. Кінь заіржав від очікування.
— Знаєте, Скарлет, — сказав Барт, розламуючи яблуко. — Маю до вас одну делікатну справу. — Він простягнув Півмісяцю долоню з четвертиною яблука.
— Делікатну! — якби ж він тільки знав, наскільки вже делікатна їхня розмова. Скарлет розсміялася. — Я не проти, щоб ви балували мого коня, якщо ви про це, — сказала вона.
— Боже, звісно, ні! — Бартові очі розширились. Чому вона так вирішила?
Це було справді делікатне питання, пояснив він. Еліс Гаррінґтон — це та повна жінка, що на полюванні впала в канаву, — влаштовувала прийом у ніч на свято літнього сонцевороту й хотіла запросити Скарлет, та їй не вистачало сміливості. Його призначили дипломатичним посередником, щоб про це повідомити.
У Скарлет з'явилася сотня питань. По суті вони зводилися до того, коли й де це відбудеться і що одягнути. Вона була впевнена, що Колум лютуватиме, та їй було байдуже. Вона хотіла вирядитися, пити шампанське і знову мчати на коні, як вітер, через струмки й огорожі слідом за псами й лисицею.
74