Щойно Еліс пішла служниця, прикріплена до Скарлет, постукала в двері й увійшла.
— Мене звуть Capa — сказала вона — Для мене велика честь допомогти справжній О'Гарі. Коли прибудуть валізи?
— Валізи? Які валізи? — запитала Скарлет.
Служниця прикрила рот рукою і пробурмотіла щось крізь пальці.
— Краще сядь, — звеліла Скарлет. — Здається, мені треба тебе про дещо розпитати.
Дівчина з радістю послухалась. У Скарлет ставало дедалі важче на серці, коли вона дізналася, скільки всього їй невідомо.
Найгірше з усього — полювання не буде. Полювання бувало восени й узимку. Єдина причина, чому сер Джон Морланд його організував, — щоб похизуватися своїми кіньми перед американським гостем.
Не кращою була й новина про те, що леді одягалися до сніданку, переодягалися на обід, потім ще раз після обіду, а потім ще на вечерю. Ніколи не вдягали те саме вбрання двічі. У Скарлет було дві сукні на день, одна вечірня сукня і костюм для верхової їзди. Посилати до Баллігари ще по щось не було сенсу. Кравчиня місіс Скенлон і так не спала, щоб устигнути з тими речами, які Скарлет привезла із собою. А весь той одяг, який вона брала в Америку, безнадійно вийшов з моди.
— Думаю, я поїду рано вранці, — сказала Скарлет.
— Ой, ні, — вигукнула Capa, — цього не можна робити, місіс О'Гаро. Навіщо перейматися тим, що роблять інші? Вони ж лише англійці.
Скарлет усміхнулася дівчині.
— Тож, тоді ми проти них, Capo, ти це мені хочеш сказати? Звідки ти знаєш, що я справжня О'Гара?
— Всі в графстві Міт знають про справжню О'Гару, — гордо сказала дівчина, — всі ірландці.
Скарлет усміхнулася. Їй уже було краще.
— А тепер, Capo, — сказала вона, — розкажи мені про тих англійців, що приїхали сюди.
Скарлет була впевнена, що слуги в домі знають усе про всіх. Вони завжди знають.
Capa її не розчарувала. Коли Скарлет спустилася вниз на обід, то вже була озброєна проти всієї аристократичної пихи, з якою могла зіткнутися. Вона знала про інших гостей більше, ніж їхні матері.
Та навіть тепер почувалася, як провінційна злидарка. Вона аж нетямилася з люті на Джона Морленда. Все, що він сказав, — «легкі сукні на день і щось доволі відверте на вечерю». Інші жінки були наче королеви у своїх нарядах і прикрасах, а вона залишила перли й діамантові сережки вдома. Крім того, Скарлет була впевнена: її сукня просто кричала, що її пошила сільська кравчиня.
Скарлет стиснула зуби і вирішила хай там що провести добре час. Можливо, її більше нікуди й не запросять.
Насправді багато що їй сподобалося. Крім крокету вони каталися озером на човні, а ще було змагання зі стрільби по цілях з лука і гра під назвою «теніс», обидва заняття — останній писк моди, як їй сказали.
Після вечері в суботу всі почали ритися у великих коробках із костюмами, які принесли у вітальню. Було багато буфонади й нестримуваного сміху, і Скарлет заздрила відсутності в цих людей скромності. Генрі Гаррінґтон загорнув Скарлет у шовковий плащ із довгим шлейфом, що лиснів блискітками, і вчепив їй на голову корону зі штучними камінцями.
— Сьогодні ви будете Титанією, — сказав він.
Інші чоловіки й жінки також загорнулись чи одягтися в речі з коробок, викрикуючи, хто вони, і безладно бігали кімнатою, ховалися за кріслами й доганяли одне одного.
— Я знаю, що все це дурощі, — перепрошував Джон Морленд крізь величезну лев'ячу голову з пап'є-маше. — Але сьогодні ніч літнього сонцестояння, усім можна трохи подуріти.
— Я на вас дуже сердита, Варте, — відказала йому Скарлет. — Ви зовсім не вмієте допомагати леді. Чому ви не сказали, що мені потрібні десятки суконь?
— Ой, Господи, справді? Ніколи не звертаю уваги, у що леді одягнуті. Не розумію, чому ви так переймаєтеся.
Поки всі вже втомилися від гри, довгі-предовгі ірландські сутінки перейшли у ніч.
— Вже темно, — прокричала Еліс. — Ходімо дивитися на вогнища.
Скарлет відчула хвилю провини. Вона могла бути в Баллігарі. Свято літнього сонцестояння було майже таке ж важливе, як і День святої Бригіти для фермерських традицій. Вогнища позначали поворотну точку року, найкоротшу ніч, і давали містичний захист худобі й урожаю.
Коли запрошені гості вийшли на темний газон, то побачили лише відблиски далекого вогнища, почули звуки ірландського рілу. Скарлет знала, що має бути в Баллігарі. Справжня О'Гара повинна бути присутня на церемонії запалювання вогнища і на світанку, коли худобу гнатимуть через тліюче вугілля, що залишилося від нього. Колум казав їй, що не варто їхати на вечірку до англійців. Байдуже, чи вірила вона в давні традиції, — вони були важливі для ірландців. Скарлет на нього розсердилася. Забобони не керуватимуть її життям. Однак тепер вона підозрювала, що помилилася.