Кет затишно вмостилася на подушці. Раптом вона розплющила сонні оченята.
— Коли Енні принесе молоко, мій друг може його випити, — мовила вона. Її зелені очі заплющилися, й Кет умить заснула.
У двері постукала Енні й увійшла зі склянкою теплого молока. Повернувшись на кухню, вона розповідала усім, що місіс О'Гара все сміялася, але вона не знає, чому. Вона говорила щось про котів і молоко. Якщо комусь цікава її думка, мовила Мері Моран, то краще б дитина мала пристойне християнське ім'я, нехай всі святі її охороняють. Три покоївки й кухарка перехрестилися тричі.
Стоячи на містку, місіс Фітцпатрик усе бачила й чула. Вона також перехрестилася й проказала про себе молитву. Незабаром Кет стане надто дорослою, щоб її охороняти весь час. Люди боялися фей, а чого люди боялися, вони намагалися позбутися.
У Баллігарі матері натирали своїх дітей водою, в якій протягом цілого дня настоювали корінь ангеліки. То було відоме зілля, що захищало від відьом і духів.
То був ріжок. Скарлет вправлялася з Півмісяцем, коли вони обоє почули звук ріжка й гавкіт собак. Десь недалеко від селища люди полювали. Вона знала, що Рет також може бути серед мисливців. На Півмісяці вона перескочила три канави й чотири паркани, та це не можна було порівняти зі справжнім полюванням. Наступного дня вона написала Шарлоті Монтаг'ю.
За два тижні три вози важко котилися дорогою. Прибули меблі для кімнати місіс Монтаг'ю. У красивому екіпажі їхала леді разом зі своєю покоївкою.
Вона наказала розставити меблі у спальні й вітальні неподалік кімнат Скарлет, а тоді залишила покоївку розпаковувати речі.
— Почнімо, — сказала вона Скарлет.
«Мені взагалі можна не бути присутньою, — скаржилася Скарлет. — Усе, що мені дозволено, — підписувати банківські рахунки на шалені суми». — Вона розмовляла з Окрасом — смугастим котом Кеті. Ірландською його ім'я означало «голодний» і дала його одна з кухарок у хвилину роздратування. Окрас ігнорував її, але Скарлет не мала до кого більше озватися. Шарлот Монтаг'ю та місіс Фітцпатрик лише зрідка цікавилися її думкою. Вони обидві пречудово знали, яким має бути Великий дім, а от вона — ні.
Насправді, вона не дуже й цікавилася. Більшу частину життя Скарлет прожила в будинку, який просто був, і вона ніколи не задумувалася над ним. Тара була Тарою, будинок тітоньки Дріботуп був будинком тітоньки Дріботуп, попри те. що половина його належала Скарлет. Вона займалася оздобленням будинку, який для неї збудував Рет, — купувала найновіші та найдорожчі меблі й предмети декору, і вони подобались їй лише тому, що були доказом її заможності. Сам будинок не давав жодного задоволення; вона й не бачила його, по правді. Так само не бачила вона Великого будинку в Баллігарі. Палладіанська архітектура, казала Шарлот. І що такого важливого було в тому, Скарлет не знала. Важливою для неї були земля, бо щедра й родюча, місто з його рентами й послугами, а ще ніхто, навіть Рет, не мав свого власного міста.
Однак Скарлет чудово розуміла, що прийняття запрошень означало зобов'язання кликати гостей і до себе, але вона не могла запрошувати людей до будинку, де меблі стояли лише в двох кімнатах. Їй пощастило, вважала вона, що Шарлот Монтаг'ю забажала переробити Великий дім для неї. Сама ж Скарлет мала цікавіші справи.
Скарлет була непохитною в питаннях, що мали для неї значення: кімната Кет має бути поруч з її власною, а не в якомусь закутку поруч з няниною; вона сама займалася своїми рахунками, не бажаючи користуватися послугами ділового представника. А поза тим Шарлот і місіс Фітц могли робити все, що їм заманеться. Скарлет здригнулася, почувши суми витрат, однак вона вже дала Шарлот свободу, тож відступати було пізно. До того ж гроші більше не мали такого значення для Скарлет, як раніше.
Отож, Скарлет мусила знайти прихисток у конторі управителя, а Кет перетворила кухню на свою кімнату, поки будівельники, вже не один місяць, виконували незрозумілу, дорогу, смердючу й шумну роботу в будинку. Добре, що Скарлет керувала фермою і мала обов'язки як представниця родини О'Гарів. А ще вона купувала коней.
— Я майже нічого не знаю про коней, — сказала Шарлот Монтаг'ю. Від цього твердження брови Скарлет поповзли угору. Вона вже давно вважала, що немає на цьому світі жодного питання, на якому не зналася б Шарлот Монтаг'ю. — Вам потрібно щонайменше четверо коней та шість гунтерів, хоча вісім було б краще. А ще ви маєте попросити допомоги у сера Джона Морланда, щоб обрати найкращих коней.
— Шість гунтерів! Господи боже, Шарлот, ви зараз говорите про більш ніж п'ятсот фунтів! — закричала Скарлет. — Ви з глузду з'їхали! — Вона раптом понизила голос до нормального, оскільки давно впевнилася, що кричати на Шарлот безглуздо — ніщо її не бентежило. — Я вам трохи розповім про коней, — почала Скарлет уїдливо, — їхати верхи можна лише на одному. Однієї запряжки достатньо і для екіпажу, і для плуга.