— Це правда, — визнала Шарлот. Її посмішка була найближчим до «сміятися», яке Скарлет могла від неї очікувати.
Скарлет запросила всіх людей з Баллігари та Адамстауна подивитись на відновлений маєток. На довгому столі стояли наїдки й напої; сама Скарлет ходила з кімнати в кімнату, запрошуючи гостей пригощатися, й тягла їх подивитися на верховних королів. Шарлот тихо стояла з одного боку масивних сходів, мовчки осуджуючи поведінку Скарлет. Але та ігнорувала її. Вона намагалася також ігнорувати незручність і збентеження своїх кузенів та селян, але вже через півгодини після їх прибуття була готова розплакатися.
— Ви зараз ідете проти традиції, — сказала нарешті Розалін Фітцпатрик. — Це дуже погано. Жоден селянський чобіт не переступав порогу Великого дому в Ірландії. Ми живемо за старими звичаями і не готові до змін.
— Але мені здавалося, що феніанці бажають усе змінити.
— Це так, — зітхнула місіс Фітц. — Але зміни — це повернення до ще старішого трибу, ніж звичай не пускати селянських чобіт до Великого дому. Прикро, але я не можу пояснити.
— Не переймайтеся, місіс Фітц, я просто схибила, ото й усе. Більше такого не буде.
— Це помилка щедрого серця. Це нічого.
Скарлет змусила себе усміхнутися. Але вона була розгублена і пригнічена Навіщо мати всі ці по-ірландськи декоровані кімнати, якщо самі ірландці не почувалися в них затишно? І чому її кузини ставилися до неї як до чужинки у її власному домі?
Коли гості пішли і слуги прибрали так, що від вечірки не залишилося й сліду, Скарлет тинялася від кімнати до кімнати на самоті.
«Ну що ж, мені подобається, — вирішила вона. — Навіть дуже подобається. Тут набагато гарніше, ніж у Данмор Лендінґ було чи є».
Вона стояла посеред відображень малюнків Великого короля й уявляла Рета поруч. Він стояв біля неї, повний заздрості та захоплення, але це станеться через багато років, коли Кет буде зовсім доросла, а Рет почуватиметься пригніченим, що не бачив, як зростала його дочка й от тепер нарешті стала власницею маєтку О'Гарів.
Скарлет побігла до сходів, піднялася ними, пройшла коридором до кімнати Кет.
— Привіт, — сказала Кет. Вона сиділи при своєму дитячому столі і дбайливо наливала молоко в чашку для свого великого смугастого кота. Окрас спостерігав уважно зі свого командного пункту, що розташовувався посеред столу. — Присядь, мамусю, — запропонувала Кет. Скарлет присіла на маленький стілець.
Якби Рет приєднався до їхнього чаювання! Але його немає і ніколи не буде, вона мусила це визнати. Він чаюватиме зі своєю іншою дитиною, чи дітьми — від Енн. Скарлет ледь встояла перед спокусою схопити Кет у свої обійми.
— Мені, будь ласка, дві грудочки цукру, міс О'Гара.
Тієї ночі Скарлет не спалося. Вона сиділа посеред свого вишуканого французького ліжка, загорнувшись, щоб не змерзнути, у шовкову теплу ковдру. Але тепло і затишок, якого вона так прагнула, могли їй дати лише Ретові руки, його глибокий голос, який знущався б із жахливого прийому, який вона влаштувала, допоки вона не засміялася б із власної помилки, коли вирішила його влаштувати.
За своє розчарування вона хотіла втіхи й розради. Вона хотіла кохання, дорослого піклування й розуміння. Серце Скарлет навчилося кохати; воно було сповнене коханням, але не мало куди його подіти.
Іще Рет цей на заваді! Чому вона не могла закохатися у Варта Морланда? Він був добрим, привабливим чоловіком. Скарлет подобалося бути поруч із ним. Якби вона лише захотіла, то була певна, що змусила б його забути оту Ґрейс Ґастінґс.
Однак проблема полягала в тому, що вона не хотіла його. Скарлет не хотіла жодного чоловіка, окрім Рета.
«Несправедливо!» — подумала Скарлет, наче дитина. І як дитина вона плакала, аж поки не поринула в сон. Прокинувшись зранку, вона знову опанувала себе. Що з того, що її прийом нікому не сподобався? Байдуже! Що з того, що Колум залишився тільки на десять хвилин? У неї були й інші друзі, й вона збиралася завести ще більше. Тепер, коли будинок нарешті завершено, Шарлот була заклопотана, наче павук, що плів павутиння планів на майбутнє. А сьогодні погода чудова і сприяє полюванню. Місіс Сімс дуже доречно пошила їй навдивовижу доладний костюм-амазонку.
76
На полювання до сера Джона Морланда Скарлет прибула, вбрана з тонким смаком. Вона їхала на верховому коні, а з нею два конюхи вели Півмісяця та Комету, одне з її останніх придбань. Спідниці її нового вбрання елегантно спадали з нового дамського сідла, і Скарлет була дуже задоволена своїм виглядом. Вона боролася з місіс Сімс, наче тигриця, й перемогла. Жодних корсетів. Шарлот була подивована. Ніхто, сказала вона, не сперечався з Дейзі Сімс і не вигравав. «Ніхто до мене, — подумала Скарлет. — Я перемогла в суперечці із Шарлот також».