Будинок був величезний, збудований у готичному стилі — з баштами різного розміру, високими вітражними вікнами, як у соборах, та коридорами, що тягнулися на сотні ярдів. Певність Скарлет зникла, коли вона побачила маєток.
— Ти — О'Гара, — нагадала вона собі та сміливо пішла вгору сходами, піднявши підборіддя високо.
Під кінець обіду вона усміхалася всім, навіть лакею, що стояв позаду її стільця з високою спинкою. Смачні й розкішні страви подавалися вишукано, проте Скарлет майже нічого не куштувала. Вона насолоджувалася захопленням. На цьому прийомі в маєтку було сорок сім гостей, і всі хотіли з нею познайомитися.
—...на святкування Нового року я мушу постукати в кожні двері у місті, зайти, вийти, знов увійти і випити чашку чаю з господарями. Чесне слово, я й сама не знаю, як ще не стала жовтою, наче китаєць, коли випиваю половину чаю, що є у всьому Китаї, — розповідала Скарлет весело чоловіку, що сидів праворуч від неї. Її обов'язки О'Гари захоплювали його.
Коли хазяйка «змінила» стіл, Скарлет зачарувала генерала у відставці, що сидів праворуч від неї, буденною розповіддю про облогу Атланти. Її південний акцент не звучав так, як очікували б від американки, звітували згодом усім, хто бажав почути; а ще вона з біса розумна жінка.
І «з біса вродлива жінка». Велика каблучка з діамантом та смарагдами, яку подарував їй Рет на заручини, виблискувала неймовірно на її привідкритому-але-не-зовсім-відкритому декольте. На замовлення Шарлот каблучку переробили на підвіску, і тепер вона звисала на такому тоненькому ланцюжку з білого золота, що його ледь було видно.
По обіді Скарлет грала у віст зі своїм звичним умінням. Її партнер виграв достатнього грошей, щоб покрити витрати на трьох попередніх вечірках у заміському будинку, й відтепер Скарлет стала бажаною партнеркою для гри як серед леді, так і серед джентльменів.
Наступного ранку, й подальші п'ять ранків поспіль, було полювання. Навіть на коні зі стайні хазяїна маєтку Скарлет була їхала майстерно і безстрашно. Успіх їй було гарантовано. Англо-ірландська нетитулована знать нічого не цінувала так високо, як вправного вершника.
Шарлот мала добре стримуватися, щоб не бути схожою на кота, який щойно з'їв велику миску сметани.
— Вам сподобалося? — запитала Шарлот дорогою до Баллігари.
— Я насолоджувалася кожною миттю, Шарлот! Дякую, що запросили. Все було просто ідеально. А ще мені сподобалося, що в кімнаті залишали тарілку із сандвічами, — це так турботливо. Я вночі завжди голодна, здається, інші також.
Шарлот сміялася до сліз.
— Нічого кумедного в хорошому апетиті не бачу, — поспішила виправдатися Скарлет. — Гра в карти триває годинами, отож поки підеш спати, встигаєш пристойно зголодніти.
Щойно Шарлот заспокоїлася, вона пояснила: у більш вишуканих маєтках у жіночій спальні ставлять тарілку із сандвічами, яку можна використати як сигнал для прихильників. Залишені на підлозі в коридорі сандвічі слугують запрошенням чоловіку ввійти.
Обличчя Скарлет набуло шарлатного кольору.
— Господи, Шарлот, я з'їла все до останньої крихти. Що ж про мене покоївки подумали?
— Не лише покоївки, Скарлет. Усі гості міркували: хто ж той щасливчик. Або щасливчики. Але звісно, жоден джентльмен не відкриє карти, інакше він ніякий не джентльмен.
— Я більше не зможу нікому в очі дивитися. Це найобурливіша річ, яку мені доводилося чути. Це просто огидно! А я гадала, що вони такі милі люди.
— Дитинко, люба моя, подібні обережності якраз і вигадали ці милі люди. Всі знають правила й ніхто про них не говорить. Втіхи кожного — його особистий секрет, якщо він, звісно, не вирішить про це розповісти.
Скарлет хотіла було сказати, що вона родом з місць, де люди порядні й чесні. Однак вона вчасно згадала про Селлі Брутон з Чарлстона. Селлі розмовляла так само про «обережність» і «втіхи», наче невірність і розбещеність були речами нормальними і прийнятими.
Шарлот Монтаг'ю самовдоволено посміхнулася. Якщо був потрібен ще штрих для створення легенди Скарлет О'Гари, то помилка із сандвічами все завершила. Тепер її знають як цікаву колоніальну особу, в міру вишукану.
Шарлот заходилася подумки складати попередній план свого відходу від справ. Залишилося потерпіти всього кілька місяців, і вона більше ніколи не потерпатиме від нудьги вищого світу будь-якого штабу.
— Я організую щоденну доставку газети «Айриш Таймз», — повідомила вона Скарлет. — І ви повинні читати кожне слово. Кожен, кого ви зустрінете в Дубліні, очікуватиме, що ви в курсі всіх подій.