Перед Різдвом Кет запалила свічку із зображенням Ісуса, а тоді й усі свічки, які могла дістати на ялинці. Колум підняв її, щоб вона запалила свічки ще вище.
— Англійська традиція, — казав він. — Ти, мабуть, спалиш будинок.
Скарлет подивилася на яскраві прикраси й запалені свічки на дереві.
— Мені це здається гарним, навіть якщо традицію почала королева Англії. До того ж у мене падуб на усіх вікнах і дверях. Отож, у Баллігарі все ірландське, окрім цієї кімнати. Не будь таким буркотуном.
Колум засміявся.
— Кет О'Гара, ти знала, що твій хрещений — буркотун?
— Сьогодні дізналася, — відповіла Кет.
Цього разу сміх Колума був щирим.
— Вона вже давно виросла, — сказав він. — Дарма я запитав.
Він допоміг винести подарунок Кет, коли та заснула. То був іграшковий поні у повен зріст на коліщатках.
На ранок Різдва Кет подивилася на нього скептично.
— Він не справжній.
— Це іграшка. Ним можна гратися вдома, коли надворі погана погода.
Кет вилізла на нього й почала кататися. Вона вирішила, що як на несправжнього поні це була непогана іграшка.
Скарлет зітхнула з полегкістю. Тепер, коли вона вирушить до Дубліна, то не почуватиметься такою винною. Вона зустрінеться там із Шарлот у готелі «Грешам» через день після поїдання новорічного хліба з чаєм.
77
Скарлет і не знала, що Дублін так близько. Вона ледве сіла на потяг у Трімі, як уже оголосили Дублін. Еванс, покоївка Шарлот Монтаг'ю, зустріла її і наказала носію взяти валізи. Тоді сказала:
— Прошу за мною, місіс О'Гара, — і пішла вперед.
Скарлет ледве встигала за нею, продираючись крізь натовп на станції. Це була найбільша споруда, яку Скарлет тільки бачила, і найзалюдненіша.
Але й наполовину не така переповнена, як вулиці Дубліна. Скарлет захоплено притулилася носом до вікна винайнятого екіпажу. Вона саме розглядала трамвай, який коні тягнути повз, коли Еванс торкнулася її руки:
— Сюди, будь ласка.
Шарлот чекала на неї за чайним столиком у вітальні свого готельного номера.
— Шарлот! — вигукнула Скарлет. — Я бачила двоповерховий трамвай, і обидва поверхи набиті людьми!
— І вам добрий день, Скарлет. Я рада, що вам сподобався Дублін. Дайте Еванс свій верхній одяг і йдіть пити чай. У нас багато роботи.
Того вечора місіс Сімс із трьома помічницями принесли загорнені в муслін сукні й убори. Скарлет стояла, переходила і підіймала руки, як їй веліли, поки місіс Сімс із місіс Монтаг'ю обговорювали кожну деталь кожного костюму. Кожна вечірня сукня була ще елегантніша за попередню. Коли місіс Сміс не тицяла її шпильками й не щипала, Скарлет крутилася перед великим дзеркалом.
Коли кравчиня із помічницями нарешті пішли, Скарлет раптом усвідомила, що страшенно втомилася. Тож коли Шарлот запропонувала замовити їжу в номер, вона з радістю погодилася і накинулася на страви, неначе вовк.
— Наберете бодай міліметр у талії, Скарлет, і всі примірювання доведеться робити з початку, — попередила її Шарлот.
— Усе вибігаю по крамницях, — пообіцяла Скарлет і намастила маслом ще один кусень хліба. — Дорогою зі станції я бачила у вікно принаймні вісім вітрин, які мені сподобалися.
Шарлот поблажливо всміхнулася. Вона отримає дуже приємну винагороду від кожної крамниці, у якій Скарлет бодай щось придбає.
— Буде вам крамниць, скільки душа забажає, це я вам обіцяю. Але тільки по обіді. Зранку позуватимете для портрета.
— Дурниці, Шарлот. Навіщо мені власний портрет? Мене вже раз малювали, і я той портрет ненавиджу. Я вийшла зла, як змія.
— На цьому не вийдете злою, даю слово. Мосьє Ерве — майстер жіночого портрету. Портрет — це дуже важливо. Він мусить у вас бути.
— Гаразд, але тільки тому, що я роблю все, як ви скажете. Але мені він не сподобається, от побачите.
Наступного ранку Скарлет розбудили звуки вулиці. Сонце ще не зійшло, але у світлі вуличних ліхтарів вона роздивилася під вікном своєї спальні чотири ряди фургонів, возів та екіпажів різного штабу. «Не дивно, що в Дубліні такі широкі вулиці, — подумала вона радісно, — мало не все, що є в Ірландії на колесах, зібрали в одному місті». Вона потягнула носом, тоді знову. «Я, мабуть, божеволію. Присягнутися готова, що це пахне кавою».