У двері її спальні тихенько постукали.
— Сніданок у вітальні, коли будете готові, — сказала з-за дверей Шарлот. — Офіціант уже пішов, просто накиньте халат.
Скарлет так рвучко прочинила двері, що мало не збила місіс Монтаг'ю з ніг.
— Кава! Якби ви знали, як я за нею скучила. О Шарлот, чого ви раніше мені не сказали, що в Дубліні п'ють каву? Я би кожного ранку потягом приїздила сюди на сніданок.
Смакувала кава ще краще, ніж пахла. На щастя, Шарлот надавала перевагу чаю, бо Скарлет сама випила цілий кавник.
Тоді вона слухняно вдягнула шовкові панчохи і комбінацію, які Шарлот витягнула з коробки. Вона почувалася дуже розпусною. Гладка слизька білизна страшенно відрізнялася від батистового чи муслінового спіднього, яке вона носила все життя. Скарлет миттєво тісно загорнулася у вовняний халат, коли Еванс увійшла із незнайомкою.
— Це Серафіна, — представила Шарлот. — Вона італійка, тому не хвилюйтеся, якщо не зрозумієте жодного її слова. Вона вас зачеше. Ви тільки сидіть, не рухайтесь, і хай собі до себе говорить.
«Вона поговорила з кожною волосиною на моїй голові», — думала Скарлет через годину. В неї затерпла шия, і вона жодного уявлення не мала про те, що жінка робить їй на голові. Шарлот посадовила її біля вікна у вітальні, де було найкраще освітлення.
На обличчях місіс Сімс та її помічниці читалося точнісінько таке нетерпіння, як зараз відчувала Скарлет. Вони прийшли вже двадцять хвилин тому.
— Ecco! — гукнула Серафіна.
— Benissimo, — відказала місіс Монтаг'ю.
— Починаємо, — оголосила місіс Сімс.
Її помічниця зняла муслінове покриття із сукні, яку тримала місіс Сімс. Скарлет забило подих. Білий атлас переливався на світлі, а срібна вишивка на сонці блистіла, як щось живе. Це була мрія, а не сукня. Скарлет встала і мимовіль потягнула до неї руки.
— Спочатку рукавички, — наказала місіс Сімс. — Від кожного пальця на тканині залишаться плями.
Тут лише Скарлет помітила, що кравчиня тримає сукню у білих лайкових рукавичках. Вона взяла довгі нові рукавиці, які їй простягнула Шарлот — уже відгорнені і присипані пудрою, щоб легко було вдягнути і не розтягнути ненароком.
Розправивши рукавички їй до плечей, Шарлот вправно і швидко розстебнула ґудзики на сукні спеціальним гачечком, а Серафіна прикрила голову Скарлет шовковою хусточкою і скинула з неї халат. Тоді лише місіс Сімс вдягнула сукню на Скарлет — через верх, спочатку на її підняті руки, а тоді розрівняла до низу по всьому тілу. Поки вона застібала ґудзики ззаду, Серафіна спритно прибрала хустинку і кількома делікатними рухами поправила зачіску Скарлет.
У двері постукали.
— Саме вчасно, — зауважила місіс Монтаг'ю. — Це, певно, мосьє Ерве. Місіс О'Гару поставимо тут, місіс Сімс.
Шарлот вивела Скарлет на середину кімнати. Скарлет чула, як відчиняються двері і хтось стиха говорить. «Мабуть, це Шарлот розмовляє французькою. Вона розраховує, що я також балакатиму французькою? Ні, Шарлот надто добре мене знає. Шкода, що нема дзеркала, цікаво, як сидить на мені сукня».
Вона підняла одну стопу, тоді іншу, коли помічниця місіс Сімс торкнулася її ніг. Скарлет не бачила, які туфельки їй вдягнули на ноги, бо місіс Сімс саме тицяла її в лопатки, щоби Скарлет розправила плечі і стала рівно. Її помічниця розправляла поділ сукні внизу.
— Місіс О'Гара, — звернулася Шарлот Монтаг'ю, — дозвольте представити монсеньйора Франсуа Ерве.
До Скарлет підійшов і вклонився кругленький лисий чоловічок.
— Приємно познайомитися, — сказала вона.
Вона має потиснути йому руку?
— Fantastique, — видихнув художник.
Він клацнув пальцями, і двоє чоловіків унесли і поставили між двома вікнами велетенське дзеркало. Щойно вони відійшли, Скарлет побачила своє відображення.
Виріз у білої атласної сукні був глибший, ніж вона уявляла. Скарлет роздивлялася сміливо напівоголені груди і плечі. Тоді поглянула на відображення жінки, яку заледве впізнала. Волосся було зібране у високу зачіску на голові і спадало потоком таких майстерних кучерів і пасом, що здавалися майже природними. Білий атлас мерехтів, охоплюючи всю довжину її вузького тіла, а поділ, інкрустований сріблом, спадав хвилястими півколами на білі атласні туфельки на срібних підборах.
«Леле, я більше подібна на портрет бабусі Робійяр, ніж на себе саму».
Роки звичної дитинно-дівоцької вроди відішли в минуле. Перед нею стояла доросла жінка, а не кокеточка з округу Клейтон. І Скарлет це страшенно сподобалося. Ця незнайомка у дзеркалі її заінтригувала і приємно вразила. Іі м'які вуста злегка здригнулися в кутиках, голова схилилась набік, і очі прибрали глибшого, потаємного блиску. Тоді вона впевнено задерла підборіддя і поглянула собі просто у вічі, виклично і схвально.