Коли закінчився вальс, до них підійшов ад'ютант.
— Його світлість запрошує вас до наступного танцю, місіс О'Гаро.
Рет звів брови чи то питально, чи то глузливо — Скарлет так добре пам'ятала цей його вираз. Вона посміхнулася для нього одного.
— Передайте його світлості, що це для мене честь, — мовила Скарлет. Вона подивилася на Рета, перш ніж подати руку ад'ютанту. — В окрузі Клейтон, — прошепотіла вона Рету, — сказали би, що я «зірвала добрий куш».
Відходячи від Рета, вона чула його щирий сміх.
«Можу собі дозволити, — сказала собі Скарлет. Через плече вона помітила, що Рет досі сміявся. — Так нечесно, — думала вона, — це вже занадто. Навіть у тих дурнуватих атласних бриджах і туфлях він виглядає привабливо».
У її зелених очах іскрився сміх, коли вона граційно вклонилася віце-королю перед танцем.
Скарлет навіть не здивувалася, що Рет зник, коли вона спробувала знайти його опісля. Скільки вона його знала, він з'являвся й зникав без попередження. «Не варто було навіть дивуватися, що він тут сьогодні з'явився, — подумала Скарлет. — Я почувалася Попелюшкою. Звісно, зі мною танцював єдиний принц, який мені потрібен». Вона досі відчувала його руки на своєму тілі, наче тавро, інакше б легко повірила, що все це вигадала: і позолочену кімнату, і музику, і його присутність, і навіть свою.
Повернувшись до кімнат у готелі «Шелборн», Скарлет запалила лампу і стала перед високим дзеркалом, розглядаючи себе при яскравому світлі. Якою її побачив Рет? Вона виглядала гарно і впевнено, як на своєму портреті — і ще як бабуся Робійяр на своєму.
Серце защеміло. Вона би хотіла більше скидатися на інший бабусин портрет — той, де вона лагідна і щаслива, закохана і кохана.
Скарлет знала, що за Ретовими добрими словах крився сум і прощання.
Посеред ночі Скарлет О'Гара прокинулася у своїй розкішній, напахченій кімнаті на найкращому поверсі найкращого готелю Дубліна й гірко плакала, здригаючись від ридань. «Якби... якби...» — як барабани, билося в її голові.
79
Нічні тривоги не лишили помітних слідів на обличчі Скарлет. Наступного ранку її лице було таке ж гладке і спокійне, а усмішки — такі ж привітні, як і завжди, коли вона наливала каву і чай для чоловіків і жінок, що зібралися в її вітальні. Котроїсь години серед темної ночі вона знайшла у собі мужність відпустити Рета.
«Якщо я кохаю його, — зрозуміла вона, — то не можна його тримати. Маю навчитися давати йому свободу, як намагаюся дати свободу Кет, бо я люблю її.
Як би я хотіла розказати про неї Ретові, він би так нею пишався.
Скорше би закінчився сезон. Страшенно сумую за Кет. Цікаво, що вона зараз робить».
Кет мчала лісом до Баллігари, і тільки відчай давав їй сили. Ранковий туман ще де-не-де лежав на землі, і вона бігла, не розбираючи дороги. Спіткнулася, впала, але відразу скочила на ноги. Кет не можна було спинятися, хоч вона вже й задихалася від довгого бігу. Поруч пролетів ще один камінь, і вона сховалася за стовбур дерева. Її переслідувачі, хлопці, загукали й засвистіли. Ось-ось і її наздоженуть, хоча раніше вони ніколи не заходили в ліси біля маєтку. Але тепер було можна. Вони знали, що Справжня О'Гара поїхала в Дублін до англійців. Їхні батьки тільки про це й говорили.
— Он вона! — закричав один, і всі занесли руки над головою, готові закидати Кет камінням.
Але з-за дерева виступила зовсім не Кет. То була cailleach, вона наставила на хлопчаків скрючений палець, і вони завили від страху й кинулися навтьоки.
— Ходи зі мною, — покликала Ґронія. — Я напою тебе чаєм.
Кет взяла стару за руку. Ґронія вийшла зі сховку і ступала дуже повільно, Кет із її малими ніжками легко було підлаштуватися під її ходу.
— З пирогами? — спитала Кет.
— Так, — пообіцяла cailleach.
Хоча Скарлет тужила за Баллігарою, сезон у Дубліні вона добула до самого кінця. Вона ж дала Шарлот Монтаг'ю слово. «Точнісінько, як сезон у Чарлстоні, — думала вона. — Цікаво, навіщо світському люду так довго і важко готуватися, щоби потім стільки часу проводити в безкінечних розвагах?» Кожен її вихід знаменувався ще більшим успіхом за попередній, і місіс Фітц розумно скористалася із захоплених описів в «Айриш Таймз». Щовечора вона приходила з газетою у бар Кеннеді, аби показати людям Баллігари, яка знаменита їхня О'Гара. День за днем, і буркотіння, що Скарлет водиться з англійцями, поступилося гордощам: їхньою О'Гарою захоплюються більше, ніж усіма англійськими жінками.