Колум не радів із хитрощів Розалін Фітцпатрик. Він був у надто похмурому гуморі, щоби вбачати в цьому іронію.
— Англійці її спокусять так само, як Джона Девоя.
Колум мав рацію і водночас помилявся. Ніхто в Дубліні не дорікав Скарлет її ірландським походженням. Це було частиною її чару. Справжня О'Гара була винятковою. Але Скарлет відкрила для себе неприємну правду. Англо-ірландці вважали себе такими ж чистокровними ірландцями, як О'Гари з Адамстауна.
— Їхні роди жили в Ірландії задовго до колонізації Америки, — роздратовано сказала одного разу Шарлот Монтаг'ю. — Як же ж їх називати, як не ірландцями?
Скарлет не могла розібратися у таких тонкощах, тож і не намагалася. «Навіщо?» — вирішила вона. Сама вона жила в обох світах — в Ірландії земель Баллігари та Ірландії Дублінського замку. І Кет також дістануться ці обидва світи, коли вона виросте. «Це значно краще за все, що чекало б її у Чарлстоні», — твердо сказала собі Скарлет.
Сезон закінчився о четвертій ранку, із завершенням балу на честь Дня святого Патрика. Наступна подія мала відбутися за кілька миль від Дубліна, у графстві Кілдер. «Усі поїдуть на перегони у Панчестаун», — сказала Шарлот. Скарлет там також чекатимуть.
Скарлет відмовилася їхати.
— Я люблю коней і перегони, Шарлот, але хочу повернутися додому. Я вже й так відклала приймальні дні. Якщо ви встигли зарезервувати кімнати в готелі, я все оплачу.
— Немає потреби, — відказала Шарлот.
Номер у готелі тепер можна було перепродати вчетверо дорожче. А сама Шарлот не цікавиться перегонами.
Вона подякувала Скарлет — та зробила її незалежною, заможною жінкою.
— Ви тепер також незалежна, Скарлет. Я вам більше не потрібна. Будьте люб'язною з місіс Сімс, нехай і далі для вас шиє. Готель «Шелборн» триматиме для вас номер на сезон наступного року. У вашому будинку вистачить місця для всіх гостей, кого ви запросите, а досвідченішої економки я ще не бачила. Ви вже вийшли у світ. Робіть тепер усе, що забажаєте.
— А ви що робитимете, Шарлот?
— Те, що завжди хотіла. Поїду до Риму, житиму у невеликій квартирі в палаццо. Насолоджуватимуся смачною їжею, добрим вином і сонцем цілими днями. Ненавиджу дощ.
«Навіть Шарлот не могла би скаржитися на таку погоду», — подумала Скарлет. Сонячнішої весни вона ще не пам'ятала. Трава стояла висока й густа, а пшениця, посіяна три тижні тому на день святого Патрика, вже вкрила поля ніжною свіжо-зеленою порістю. Врожай цього року покриє торішню невдачу з лихвою. Як добре вдома!
— Як ведеться твоєму Рі? — спитала вона у Кет.
Звісно, її донька назвала свого маленького шотландського поні по-ґельськи, ще й «королем» — з любов'ю подумала Скарлет. Кет дуже любила і цінувала своїх вихованців. Як гарно, що вона знає ґельські слова. Скарлет подобалося вважати свою Кет справжнім дитям Ірландії. Хоч вона і скидалася на циганку. Чорне волосся вибивалося з косичок, а шкіра під сонцем ще більше засмагла. Щойно опинившись на вушці, Кет скидала капелюшок і черевики.
— Йому не подобається, коли я їжджу на ньому з сідлом. І мені не подобається. Без сідла краще.
— Ні, моє золотко. Ти мусиш навчитися їздити із сідлом, і Рі також мусить звикнути. Дякуй, що це не дамське сідло.
— Таке, яке у тебе для полювання?
— Так. У тебе також колись буде таке, але ще дуже, дуже нескоро.
Кет у жовтні виповниться чотири — трохи менше, ніж Гарні, коли вона впала. Дамське сідло зачекає ще дуже і дуже довго. Якби тільки Гарні стрибала через бар'єри у звичайному, а не дамському, бічному сідлі... ні, не можна про таке думати. «Якби» тільки крає серце.
— Їдьмо в місто, Кет, хочеш? Провідаємо дядька Колума.
Скарлет за нього хвилювалася, він останнім часом ходив темніший за хмару.
— Кет не любить місто. Може, до річки?
— Гаразд. Я давно не була біля річки, це гарна ідея.
— Можна буде залізти у вежу?
— Ні, не можна. Вхід надто високо, і там, мабуть, повно кажанів.
— А провідаєм Іронію?
Скарлет стиснула повід у руках.
— Звідки ти знаєш Ґронію?
Знахарка сказала їй тримати Кет подалі, берегти, не відпускати далеко від дому. Хто водив туди Кет? І навіщо?
— Вона давала Кет молоко.
Скарлет це не сподобаюся: у третій особі Кет говорила про себе лише тоді, коли боялася або сердилася.
— Чим тобі не сподобалася Ґронія, Кет?
— Вона думає, ніби Кет — інша дівчинка, Дара. Кет їй казала, але вона не слухає.