«Я не зароблю грошей, але принаймні й не втрачу багато. І прослідкую, щоби забудовник брав лише дерево, куплене в Ешлі, та ще й найкраще, яке в нього є. Він заробить гроші — не надто багато, але матиме стабільний дохід — ніколи не дізнається, що то від мене. Якось дам із тим раду. Усе, що мені потрібно — знайти будівельника, який уміє тримати язика за зубами. І багато не крастиме».
Наступного дня Скарлет поїхала попередити фермерів, щоб вони звільнили землі.
7
— Так, мем, місіс Батлер, я й справді голодний до роботи, — сказав Джо Коллтон.
Будівельник був худий коротун за сорок, але здавався значно старшим через сріблясту кучму сивого волосся і загрубіле на сонці й вітрі обличчя. Він супив брови, і глибокі зморшки на його лобі нависали над темними очима.
— Робота мені треба, але не настільки, щоб робити на вас.
Скарлет хотілося тут же повернутися і піти, не зобов'язана вона терпіти образи від якогось вискочня-бідняка. Але їй потрібен був Коллтон. То був єдиний кришталево чесний будівельник у всій Атланті, це вона знала ще з того часу, як продавала їм усім дерево у післявоєнний бум відбудови. Їй хотілося тупнути ногою від злості. Це все Мелліна вина. Якби не та безглузда умова, що Ешлі не можна знати про її допомогу, вона би будь-кого найняла, бо слідкувала б за роботою як яструб і за кожним кроком наглядала б особисто. І як же би їй було весело.
Але не можна виказувати свою участь. І довіритися не можна нікому, крім Коллтона. Він мусив взятися за роботу — Скарлет його змусить. Вона поклала на його руку свою маленьку долоньку — таку тонку в тісній лайковій рукавичці.
— Містере Коллтон, ваша відмова розіб'є мені серце. Допомогти мені може лиш особлива людина.
Вона дивилася на нього з благальною безпорадністю ув очах. Як шкода, що він такий низький. Складно бути тендітною леді поруч із кимось твого зросту. Втім, часто саме такі — куці, але запальні дріботуни — найбільше рвуться захищати жінок.
— Навіть не знаю, що мені робити, якщо ви мені відмовите.
Рука Коллтона напружилася.
— Місіс Батлер, ви якось продали мені сире дерево, а перед тим казали, що воно сушене. Я не веду справи з людьми, які мене раз уже обдурили.
— То, мабуть, була помилка, містере Коллтон. Я її сама тоді була ще зелена. тільки вчилася лісопильної справи. Ви ж пам'ятаєте, що то були за часи. Янкі пильнували за кожним нашим рухом. Я увесь час до смерті боялася. — В її очах застигли непролиті сльози, а ледь підведені губи затремтіли. Вся її тендітна постать випромінювала відчай. — Мого чоловіка, містера Кеннеді, вбили янкі під час зустрічі клану.
Прямий, прозорливий погляд Коллтона її збентежив. Його очі були врівні з її, і були вони тверді як граніт. Скарлет забрала руку з його рукава. Що ж їй робити? Вона не могла програти, не в цьому випадку. Він мусив погодитися.
— Найближча подруга просила мене на смертному ложі, містере Коллтон, — цього разу до її очей підступили справжні, непрохані сльози. — Місіс Вілкс просила мене про допомогу, тепер я прошу вас.
Вся історія вихопилася — як Мелані зажди захищала Ешлі... як Ешлі невміло веде справи... його спроба кинутися в могилу до дружини... гори непроданого дерева... необхідність тримати таємницю...
Коллтон зупинив її слова виставленою долонею.
— Гаразд, місіс Батлер. Якщо це для місіс Вілкс, я візьмуся. — І простягнув Скарлет руку. — Вдаримо по руках, і будуть вам найкращі будинки з усіх найкращих матеріалів.
Скарлет вклала свою долоню в його.
— Дякую, — сказала вона.
На серці було легко, ніби вона отримала перемогу всього свого життя.
Лише кілька годин потому вона згадала, що не збиралася будувати з усіх найкращих матеріалів — лише з найкращого дерева. Нещасні будинки обійдуться їй в добру копійку, ще й із власноруч тяжко зароблених грошей. І жодної вдячності за те, що помагає Ешлі, вона не дочекається. Всі й далі гепатимуть дверима в неї перед носом.