— Біллі, а де Біллі? Він має тут бути.
Як з'ясував священик, у неї був син, якого господарі готелю замкнули в кімнаті, щоб він не побачив екзекуції.
— Вони були такі добрі до мене, — сказала жінка. — Взяли замість оплати мою обручку, хоч вона й не золота.
— Я його приведу, — пообіцяла Скарлет. — Отче, ви приглянете за місіс Келлі?
— Так. І принесіть пляшку бренді, місіс О'Гаро. Бідна леді на межі зриву.
— Я не зламаюся, — сказала Гаррієт Келлі. — Не можу. Мушу подбати про свого синочка. Він ще такий малий, йому всього вісім.
Її голос був тонкий і ламкий, як свіжий лід.
Скарлет поспішила. Біллі Келлі був міцним, збитим білявим хлопчиком, великим як на свій пік і ошалілим під люті. На те, що його замкнули за грубими дверима. На британських солдатів.
— Я вкраду із кузні залізну палю і розбиватиму їхні голови, поки мене не застрелять! — кричав він.
Дужий корчмар ледве його стримував.
— Не дурій, Біллі Келлі! — гострі слова Скарлет остудили малого, наче пригорща холодної води в обличчя. — Ти потрібен матері, а хочеш примножити її горе? Який ти після цього чоловік?
Корчмар нарешті зміг його відпустити — хлопець затих.
— Де моя мама? — і голос у нього був дитячий і переляканий, як і він сам.
— Ходи зі мною, — сказала Скарлет.
80
Історія Гаррієт Стюарт-Келлі розкривалася повільно. Вони із сином уже більше тижня провели в Баллігарі, поки Скарлет дізналася бодай щось. Донька англійського пастиря, Гаррієт влаштувалася помічницею гувернантки в родину лорда Вітлі. Вона була добре освічена як на жінку, мала дев'ятнадцять років і нічогісінько не знала про справжнє життя.
Серед її обов'язків було супроводжувати дітей на кінних прогулянках перед сніданком. Вона закохалася в білозубу усмішку та переливчастий голос конюха, який також виїздив із ними. Коли він запропонував їй разом утекти, їй здалося, що це найромантичніша пригода у світі.
Пригоди закінчилися на дрібній фермі батька Денієла Келлі. Рекомендацій у них не було, отже, втікачі не могли знайти собі інше місце конюха чи гувернантки. Денні разом із батьком та братами обробляв кам'янисті поля, Гаррієт робила, що наказувала свекруха, переважно — мила, шкребла і штопала. Вишивання вона опанувала колись як одне з необхідних для леді вмінь. Кінець романтики і любові засвідчило те, що Біллі був їхньою єдиною дитиною. Денні Келлі сумував за гарними кіньми у розкішних стайнях і за зграбними смугастими жилетками, циліндром та високими шкіряними чоботами, які носив, коли був старшим конюхом. У своєму падінні на самий низ він винуватив Гаррієт і втішався віскі. Його сім'я ненавиділа її за те, що вона англійка і протестантка.
Денні заарештували за те, що він у барі накинувся на англійського офіцера. Коли йому присудили сто ударів батогами, вдома його однаково що поховали. По ньому вже почали поминки, коли Гаррієт ухопила кусень хліба, взяла Біллі за руку й пішла до Тріма за двадцять миль — у казарми до постраждалого офіцера. Вона благала помилувати її чоловіка. Їй пообіцяли віддати тіло.
— Я відвезу сина до Англії, місіс О'Гаро, якщо позичите мені гроші на проїзд. Батьки мої померли, але в мене є родина, може, вони нас приймуть. Я поверну вам гроші, щойно знайду собі якусь роботу.
— Які дурниці, — сказала Скарлет. — Чи ви не бачите, що в мене тут мала дитина гасає без нагляду, як дике жереб'ятко? Кет потрібна гувернантка. До того ж вона прикипіла до Біллі і ходить за ним, як хвостик. Ще більше їй потрібен друг. Ви мені дуже станете у приїзді, якщо залишитеся, місіс Келлі.
То була чиста правда. Скарлет тільки промовчала, що не впевнена в тому, що Гаррієт сама потрапить на потрібний корабель до Англії, а тим паче зможе заробити собі й синові на прожиття. Впертості і сміливості їй вистачало, а от житейського розуму бракувало, — розсудила Скарлет. Гаррієт знала про життя хіба те, що вичитала із книг, а Скарлет ніколи не була високої думки про книжників.
Хай там що, Скарлет думала про кмітливість Гаррієт, вона з радістю прийняла її в домі. Після повернення з Дубліна великий дім здавався їй тривожно пустим. Вона й не думала, що скучатиме за Шарлот Монтаг'ю, а все ж її бракувало. Гаррієт чудово заповнила цю пустку. Багато в чому вона була навіть кращою компаньйонкою, ніж Шарлот, бо Гаррієт у дитячих іграх захоплювали навіть найменші дрібниці, і вона переповідала Скарлет найдрібніші пригоди, про які Кет і не подумала б розказати.