— Кеті-Колум О'Гара, — пробурмотів під ніс Колум.
— Її кров буде на твоїх руках, — сказала Розалін із холодною чіткістю.
Увесь наступний день і вечір Колум неспішно обходив кожен дім, хатину і бар у Баллігарі й Адамстауні. Найперше він завітав до кабінету Скарлет, де вона сиділа над бухгалтерськими книгами. Її нахмурене чоло розгладилося, коли він встав на порозі, проте вона знову насупилася, коли Колум запропонував влаштувати вечірку на честь повернення її кузена Стівена до Ірландії.
Зрештою, Скарлет поступилася — з самого початку знала, що так і буде. І Колум скористався цим приводом запросити всіх на свято для решти відвідин. Він пильно видивлявся і наслухав, чи є підстави для хвилювання, як попереджувала Розалін, але, на превелике своє полегшення, нічого тривожного не помітив.
У неділю опісля служби всі робітники й О'Гари зі всього графства Міт зійшлися в Баллігару привітати Стівена з поверненням додому і послухати його розповіді про Америку. На галявині перед маєтком поставили довгі столи на козлах, уставлені паруючими тарілками з яловичою солониною, відвареною з капустою, кошичками з гарячою вареною картоплею та глечиками з пінистим портером. Засклені двері у вітальню із зображеннями ірландських героїв були гостинно відчинені, запрошуючи всіх заходити у маєток.
Святкування майже вдалося.
Скарлет потім втішала себе думкою, що зробила все від неї залежне і отримала нагоду поговорити з Кетлін.
— Я так за тобою скучила, Кетлін, — сказала вона кузині. — Відтоді, як ти поїхала, все змінилося. Однаково, є брід через річку чи стоїть десять футів води, — а до Пеґін я не ходитиму.
— Навіщо було б жити, Скарлет, якби нічого не мінялося? — відповіла Кетлін.
У неї був здоровий син і місяців за шість вона сподівалася народити йому братика.
«Вона зовсім за мною не скучила», — зрозуміла Скарлет із сумом.
В Ірландії Стівен говорив не більше, аніж в Америці, але рідня на це не зважала.
— Він мовчун, оце і всього, — говорили вони.
Скарлет його уникала. Він для неї досі лишався понурим Стівеном. Але він привіз цікаві новини. Дідусь Робійяр помер і залишив маєток тітонькам Полін із Юлейлією. Вони тепер разом жили в рожевому будинку, щодня виходили на моціон і вважалися багатшими навіть за сестер Телфар.
* * *
Перший грім прокотився в далечині, ще коли всі сиділи за столом на святкуванні у Скарлет. Люди позамовкали, покинули їсти, облишили жарти і з надією підішли очі на насмішкувате яскраво-блакитне небо. Отець Фліни кожного дня служив спеціальну службу, а прихожани ставили у церкві свічки, молячи про дощ.
На свято літнього сонцестояння із заходу нанесло хмар. Тільки тепер вони не пропливали далі, а купчилися на небі. По обіді небо затягнуло від краю до краю важкою темно-сірою пеленою. Коли зірвався вітер і в повітрі запахло дощем, люди, що розкладали вогнища для нічних святкувань, позадирали голови. Якщо піде дощі і врятує врожай, видасться справжнє свято.
Буря зірвалася, щойно засутеніло. Гриміло й тріщало, блискавки спалахували, освітлюючи небо неначе вдень, землю накрила злива. Люди попадали на землю, руками закриваючи голови. Величезний, як волоські горіхи, град гатив із неба, наче каміння. Поміж гуркотом грому і тріском блискавок чулися зойки від болю і переляку.
Скарлет збиралася слухати музику і танцювати навколо вогнища, натомість до нитки промокла за одну мить під дощем і повернулася в будинок. Відразу ж вона побігла нагору, шукаючи Кет. Донька дивилася у вікно широко розплющеними зеленими очима. Вуха вона закривала долоньками. Гаррієт Келлі забилася в куток, притуливши до себе Біллі. Скарлет опустилася на коліна біля Кет, і собі спостерігаючи за шалом природи.
Град падав із півгодини, тоді небо проясніло, вийшли зорі і яскравий щербатий місяць. Вогнище промокло, розлетілися поскладалі бруски і колоди — цієї ночі ніхто не палитиме багаття. І висока трава, і пшениця лягли на полях, побиті градом, що рясно накрив їх сіро-білими кульками. Стогін вирвався з грудей ірландців Баллігари. Цей пронизливий звук прорвався крізь кам'яні стіни і скляні вікна в кімнату Кет. Скарлет здригнулася і притулила до себе дитину. Кет м'яко схлипнула. Її долоньки не захистили вуха від цього страшного звуку.
— Ми втратили врожай, — сказала Скарлет. Вона стояла на столі посеред широкої вулиці Баллігари перед людьми свого міста. — Але багато ще можна порятувати. Трава висохне, і в нас буде сіно. І навіть якщо колосся пшениці не вийде змолоти на борошно, зі стебел все одно буде солома. Я поїду в Трім, Наван і Дрогеду і куплю запаси харчів на зиму. У Баллігарі не буде голоду. Це я вам обіцяю, слово Справжньої О'Рари.