Скарлет простягнула йому руку. Що цей старигань верзе? Молодий лорд Баллігари не сам повісився, його затягнув у вежу і повісив селянин. Колум розказував. Маркіз, мабуть, помиляється. Старі люди часто плутають реальність із вигадкою... Або помилився Колум. Він був ще малий, знав лише те, що казали люди, його тоді навіть не було в Баллігарі, родина тоді жила в Адамстауні... Але її маркіза не було в Баллігарі, він також знав усе хіба з розповідей. Як усе складно!
— Скарлет, вітаю. — то був Джон Морленд.
Скарлет люб'язно всміхнулася маркізові, забрала долоню та відразу схопила Морленда нід лікоть.
— Барте, я така рада вас бачити. Я весь сезон виглядала вас у Дубліні на кожному— прийомі, вас ніде не було.
— Я цього року не їздив. У мене жеребилися дві кобили, це важливіше за віце-короля. А ви як поживаєте?
Вона його сто років не бачила, стільки всього сталося. Скарлет навіть не знала, з чого почати.
— Я знаю, що вас цікавить, Варте, — сказала вона. — Одна мисливська кобила, яку ви допомогли мені купити, стрибає мало не до неба. Її звуть Комета. Таке враження, що одного дня вона прокинулася і вирішила: як весело буде пострибати...
Вони відійшли в тихший куток поговорити. Скоро Скарлет дізналася, що в Варта не було новіш від Рета. Ще дізналася більше, аніж хотіла, про те, як допомогти розродитися кобилі, коли жереб'ятко неправильно лежить. Байдуже. Барт був одним із її найлюбіших друзів і завжди буде.
Тільки й було розмов, що про погоду. Ніколи ще Ірландія не знала такої посухи, — а як іще назвати ці безперервні сонячні дні? Майже не лишилося в країні місць, що не потерпали без дощу. Коли у вересні настане час стягувати ренту, без біди не минеться.
Вона про це не подумала. У Скарлет стало тяжко на серці. Звісно, фермери не зможуть сплатити ренту. А якщо вона не стягуватиме плату з селян, хіба тоді заплатять містяни? Крамниці, бари, навіть лікар жили на гроші, які витрачали робітники. Вона залишиться без прибутку.
Дуже важко було вдавати, ніби їй весело, але доводилося. О яка вона буде щаслива, коли це все закінчиться й можна буде повернутися додому!
Останній вечір гостин припав на чотирнадцяте липня, день взяття Бастилії. Гостей попросили перевдягнутися у костюми. Скарлет вбрала найкращий та найяскравіший ірландський костюм, куплений у Голвеї, із яскраво-червоною верхньою спідницею та чотирма нижніми, кожна різного кольору. У таку спеку смугасті панчохи кололися й заважали, зате вони викликали такий фурор, що варто було потерпіти.
— Я й не думала, що під усім цим брудом у селянок такі гарненькі костюми, — вигукнула леді Ґіффорд. — Обов'язково накуплю собі всякого краму і привезу в Лондон наступного року. Мене благатимуть розказати ім'я кравчині.
«Яка дурепа, — подумала Скарлет. — Дякувати Богу, сьогодні останній вечір».
На танці після вечері приїхав Чарлз Реґленд. Його загін зранку розпустили.
— Я б і так приїхав, — сказав він Скарлет пізніше. — Коли почув, що ви так близько, я мусив приїхати.
— Близько? Ви їхали за п'ятдесят миль.
— Приїхав би і за сто.
Скарлет дозволила Чарлзу поцілувати себе в тіні великого, розлогого дуба. Її так давно ніхто не цілував, не стискав у міцних і сильних обіймах. Вона танула в його руках. Це було прекрасно.
— Кохана, — хрипко шепотів їй Чарлз.
— Тшш... Цілуй мене до памороків, Чарлзе.
Їй і справді голова пішла обертом. Вона вчепилася в його широкі міцні плечі, щоб не впасти. Та коли він сказав, що хоче піднятися з нею в її кімнату, Скарлет відступила, раптом отямившись. Поцілунки — це одне, а ділити ліжко вона ні з ким не збиралася.
Вона спалила покаянну записку, яку він вночі просунув їй під двері, і поїхала рано-вранці, щоб не прощатися з ним.
Вдома Скарлет відразу пішла шукати Кет і навіть не здивувалася, коли виявилося, що вони з Біллі граються у вежі. То було єдине прохолодне місце в Баллігарі. Несподіванкою було те, що Колум із місіс Фітцпатрик чекали на неї під великим деревом позаду будинку. Там, у тіні, поставили стіл і щедро накрили до чаю.
Скарлет була в захваті. Колум так довго не приходив, тримався осібно, не заходив у будинок. Чудово, що її кузен повернувся.
— У мене для тебе чудернацька історія, — сказала вона. — Я мало з розуму від цікавості не зійшла, коли почула. Як думаєш, Колуме? Може бути, що молодий лорд сам повісився у вежі?
Скарлет зі сміхом описала маркіза Треванна і переповіла його історію, саркастично й точно наслідуючи слова та вимову.
Колум обережно опустив чашку на стіл напруженими, побілілими пальцями.