— Я не знаю, Скарлет, люба, — сказав він тим безтурботним, веселим тоном, який Скарлет у нього пам'ятала і любила. — В Ірландії все можливо, інакше би в нас кишма кишіло змій, як і в решті світу.
Він усміхнувся і встав.
— Мушу йти. Я відклав щоденні обов'язки, щоби побачитися з прекрасною тобою. І якщо ця жінка говоритиме, ніби насправді я люблю пироги, що були сьогодні до чаю, не вір жодному слову.
Він пішов так швидко, Скарлет навіть не встигла загорнути йому кілька пирогів із собою.
— Скоро повернуся, — сказала місіс Фітц і поспішила за ним слідом.
— Маєш тобі! — зітхнула Скарлет.
У далечині, по той бік висохлої галявини, вона побачила Гаррієт Келлі і помахала їй:
— Випийте зі мною чаю! — помикала її Скарлет.
Стіл іще ломився від наїдків.
Розалін Фітцпатрик довелося бігти, притримуючи спідниці, але вона наздогнала Колума на півдорозі від маєтку. Вона мовчки йшла поряд із ним, поки не віддихалася, тоді заговорила:
— А тепер що? — спитала вона. — До пляшки біжиш, правда?
Колум спинився і розвернувся до неї лицем.
— Нема в світі правди, і це мені крає серце. Ти її чула? Повторює англійські брехні, вірить їм. Так само, як Девой та інші вірять блискучим англійським брехням із уст Парнелла. Я не міг лишатися далі, Розалін, бо розбив би її англійські чашки і завив на протест, як прикутий пес.
Розалін глянула на муку в очах Колума і зціпила зуби. Надто довго вона лила бальзам співчуття на його душевні рани, не допомогло. Його терзало почуття поразки і зради. Більше двадцяти років праці задля свободи Ірландії, успішно виконані завдання, повний арсенал зброї у протестантській церкві у Баллігарі — а тепер Колуму кажуть, це все намарне. Політичні дії Парнелла приносять більше користі. Колум завжди готовий був померти за свою країну, але не міг жити без усвідомлення, що працює на її благо.
Розалін Фітцпатрик поділяла його недовіру до Парнелла, його розчарування і образу, що їхню роботу зневажено очільниками братства. Але вона могла відкинути почуття і виконувати накази. Вона була вірна їхній справі не менше, ніж він — може, навіть більше, бо особистої помсти вона прагнула сильніше, ніж справедливості.
Але тепер Розалін відкинула свою вірність братству. Страждання Колума були для неї важливіші за страждання Ірландії, бо вона любила його так, як жодна жінка не повинна любити священика, і не могла дозволити, щоб його згубили власні сумніви та гнів.
— Що ти тоді за ірландець, Колуме О'Гаро? — спитала вона різко. — Дозволиш Девою та іншим одноосібно приймати неправильні рішення? Ти бачиш, що відбувається. Ягоди повстають самотужки і платять страшну ціну, бо не мають лідера. їм не потрібен Парнелл, так само, як і тобі. Ти створив основу для армії. То чого не створити армію на цій основі, замість того, аби заливати очі віскі, як якийсь ледащо, що вміє хіба голосно патякати в барі?
Колум глянув на неї, тоді кудись у далечінь, у його очах повільно проступила надія.
Розалін опустила погляд, щоби він не помітив, яке почуття горить і вирує у її власних очах.
— Не знаю, як ви терпите цю спеку, — сказала Гаррієт Келлі.
Навіть під парасолькою на її тонкому лиці виступив піт.
— Мені подобається, — відповіла Скарлет. — Неначе вдома. Я тобі не розповідала про південь, Гаррієт?
Гаррієт мовила, що ні.
— Найдужче я любила літо, — говорила Скарлет. — Бавовна любить спеку і посуху. То було так гарно: скільки сягає око простягаються зелені ряди ось-ось готової розкритися зеленої бавовни. Робітники завжди співали, розпушуючи землю мотиками, і здаля долинала музика, ніби гуснучи у повітрі.
Вона почула власні слова і вжахнулася. Що це вона верзе? «Вдома»? Тут тепер її дім. В Ірландії.
У Гаррієт були замріяні очі.
— Як гарно, — зітхнула вона.
Скарлет глянула на неї з огидою, тоді звернула цю огиду на себе. Романтичні мрії завдали Гаррієт Келлі більше горя, ніж вона могла пережити, а вона й досі нічого не навчилася.
«Але ж я навчилася. Це не я лишила життя на півдні в минулому — замість мене це зробив генерал Шерман, і я вже не молода, щоби вдавати, ніби нічого не сталося. Не знаю, що зі мною не так, у голові все перемішалося. Може, річ у спеці, може, я відвикла від неї».
— Піду працювати з рахунками, Гаррієт, — сказала Скарлет.
Чіткі ряди цифр завжди її заспокоювали, а вона зі шкіри готова була вистрибнути.
Бухгалтерські книги страшенно її засмутили. В неї не лишилося прибутку, крім тих будиночків, які вона будувала під Атлантою. Принаймні ті гроші більше не йдуть на революційний рух, до якого раніше належав Колум. Ці гроші трохи допоможуть — дуже навіть, якщо направду. Але їх і близько не вистачить. Скарлет витратила неймовірні суми на цей будинок і на село. І на Дублінський сезон. Вона повірити не могла, що так розкидалася грішми в Дубліні, але стрункі стовпчики цифр не лишали жодного сумніву.