Крім того, втрати навряд чи проїдять дірку в її багатстві. Вона може розкошувати все своє життя, і навіть якщо врожай у Баллігарі буде поганим щороку, вона все одно матиме купу грошей.
Скарлет мимоволі зітхнула. Стільки років вона працювала, економила, заощаджувала, думаючи, що як тільки в неї буде достатньо грошей, вона буде щасливою. Тепер вона їх мала завдяки Ретові, і чомусь вони нічого для неї не означали. Хіба що більше не було заради чого працювати, складати плани й до чого прагнути.
Вона не була дурна, щоб хотіти знову стати бідною та відчайдушною, але їй бракувало виклику, щоб вона могла використати свій кмітливий розум, долати перешкоди. Тому Скарлет з ностальгією подумала про стрибки через паркани й канави, випробовування далі на сильному коні, якого вона контролювала силою волі.
Коли підрахунки було завершено, Скарлет з тихим стогоном взялася до купи особистої кореспонденції. Вона ненавиділа писати листи. І вже знала, що було в пошті. Багато нових запрошень. Скарлет поскладала їх усі на купку. Гаррієт може замість неї написати чемні відмови, ніхто й не підозрюватиме, що це не вона писала, а Гаррієт дуже любила бути корисною.
Були іще дві пропозиції руки і серця. Скарлет отримувала не менше однієї на тиждень. Вони скидалися на любовні листи, та вона знала, що не отримувала б їх, якби не була багатою вдовою. Принаймні більшості з них.
На першу вона відповіла загальними фразами про «для мене велика честь, що Ви звернули на мене увагу», «не можу відповісти на Ваше захоплення тією мірою, якої Ви заслуговуєте» і «Ваша дружба буде для мене неоціненною», яких вимагав протокол.
Друга була не така проста. Її надіслав Чарлз Реґленд. З усіх чоловіків в Ірландії Чарлз підходив для неї найбільше. Його захоплення було переконливим і зовсім не скидалося на ретельно сплановане залицяння інших чоловіків. Його не цікавили її гроші, в цьому вона була впевнена. Він і сам був із багатої родини, його рідня належала до великих землевласників в Англії. Він був молодшим сином і обрав армію замість церкви. Але в нього мусять бути свої гроші. Його парадна форма коштувала більше, ніж усі її бальні сукні разом узяті, в цьому вона була впевнена.
Що ще? Чарлз був вродливий. Він був таким же кремезним, як Рет, тільки блондином, а не шатеном. Та його волосся мало не вицвілий колір, як це часто буває у світловолосих людей. Воно було золоте із легким рудуватим відтінком і дивовижно виділялося на тлі його засмаглої шкіри. Він і справді був дуже вродливий. Жінки дивилися на нього так, наче готові були його з'їсти.
То чому ж Скарлет його не любила? Вона вже думала про це, і думала достатньо довго. Але нічого не виходило, вона не могла примусити себе закохатися.
«Я хочу закохатися. Я знаю, як це — відчувати любов. Це найкраще почуття в світі. Як несправедливо, що я так пізно навчилася любити. Чарлз кохає мене, а я хочу бути коханою, мені це потрібно. Мені самотньо. Чому я не можу його покохати?
Бо я кохаю Рета, ось чому. Тому я не люблю ні Чарлза, ні будь-якого іншого чоловіка на землі. Ніхто з них не замінить Рета».
«У тебе ніколи не буде Рета», — казав її розум.
А серце кричало від муки: «Думаєш, я цього не знаю? Думаєш, я коли-небудь забуду про це? Думаєш, мене це не переслідує щоразу, коли бачу його відображення в Кет? Думаєш, я не пригадую про це ні сіло, ні впало саме тоді, коли мені здається, що я нарешті навела лад у своєму житті?»
Скарлет обережно написала відповідь, добираючи найделікатніші слова, які тільки знала, щоб відмовити Чарлзу Реґленду. Він ніколи її не зрозуміє, якщо вона йому напише, що він їй справді подобається, що, можливо, по-своєму вона навіть його любить, бо він любить її, і що її приязнь до нього унеможливлює їхнє одруження. Вона бажала йому кращої долі, ніж дружина, яка завжди належатиме іншому чоловікові.
Останній прийом року відбувався неподалік від Кілбрайду, що поряд із Трімом. Скарлет могла поїхати туди сама, не ускладнюючи собі життя поїздкою на потязі. Вона виїхала дуже рано, коли було ще прохолодно. Коні страждали від спеки, хоч їх і обмивали по чотири рази на день. Навіть Скарлет почала це відчувати; вона вовтузилася і пітніла майже цілу ніч, намагаючись заснути. Слава Богу, вже серпень. Літо майже скінчилося, аби ж тільки так і сталося.
Небо все ще зберігало рожевуватий відтінок, але вдалині вже виднівся спекотний серпанок. Скарлет сподівалася, що обрала вдалий час для поїздки. Вона б хотіла, щоб і вона, і її кінь були в тіні, коли сонце підійметься високо.