Не всі. У неї повно своїх друзів, і з ними набагато веселіше, ніж із тими закостенілими старими атлантцями.
Скарлет відклала рисунок будинку, який Джо Коллтон зробив для неї на паперовому мішку з-під цементу — щоб вона все роздивилася і затвердила. Їй буде значно цікавіше, коли він дасть їй приблизні суми, яка їй різниця, як виглядатимуть ці будинки і де він поставить сходи?
Вона витягнула з шухляди обтягнуту оксамитом гостьову книгу, щоб скласти список. Скарлет організує вечірку. Велику, з музикантами і ріками шампанського, і горами найкращої, найдорожчої їжі. Тепер, коли вона зняла глибоку жалобу, час повідомити друзів, що її знову можна запрошувати на вечірки, а найкращий для цього спосіб — запросити їх на свою.
На іменах найстаріших сімей Атланти Скарлет не затримувала погляд. «Вони всі вважають, я маю носити глибокий траур за Меллі, чого мені їх запрошувати? І нема чого загортатися в траурну вуаль. Вона мені не сестра, а лише зовиця, і навіть не знати, чи то рахується, бо Чарлз Гамільтон був моїм першим чоловіком, а по ньому було ще два».
Скарлет згорбилася в кріслі. Чарлз Гамільтон тут ні до чого, і траурна вуаль ні до чого. Її жалоба за Мелані була правдивіша й глибша — постійним тягарем і тривогою в серці. Їй не вистачало ніжної, люблячої подруги, яка важила в її житті більше, ніж їй коли-будь здавалося. Без Мелані в світі стало холодніше й темніше. І так одиноко. Скарлет лише два дні як вернулася з Тари, але достатньо за дві ночі пізнала самотності, щоби страх поселився глибоко в її серці.
Вона розказала б Мелані, що Рет від неї пішов. Мелані єдина, кому вона би звірила такий сором. І Меллі сказала б те, що їй треба було почути.
— Звісно, він повернеться, — запевнила б вона, — він так сильно тебе кохає.
Це були її власні слова, перед самою смертю: «Будь добра до капітана Батлера Він так тебе кохає».
Від самої лише згадки про слова Мелані Скарлет полегшало. Якщо Меллі сказала що Рет її кохає, значить, це правда, а не просто Скарлет так хочеться думати. Вона відкинула похмурі думки і випростала спину. Зовсім не обов'язково бути самотньою. І байдуже, якщо атлантська стара гвардія ніколи більше до неї не заговорить. У неї багато друзів. Ось, список запрошених на вечірку вже зайняв дві сторінки, а вона дійшла лише до літери «Л» у гостьовій книзі.
Друзі, яких Скарлет збиралася запросити, були найколоритніші та найуспішніші представники тієї орди стерв'ятників, яка посіли Джорджію у дні уряду Реконструкції. Багато хто поїхав із міста, коли уряд відправили у відставку в 1871 році, але чимало й залишилося — розкошувати у просторих будинках і спускати шалені статки, яких вони запосілися, обдираючи кості мертвої Конфедерації. Їх ніщо не тягнуло «додому». Звідки вони, краще взагалі не згадувати.
Рет їх завжди зневажав. Він охрестив їх «покидьками» і йшов із дому щоразу, коли Скарлет проводила свої розкішні вечірки. Вона вважала це дурницями і так йому й казала: «З багатими значно веселіше, ніж із бідними. У них і одяг, і карети, і коштовності кращі, і вони краще годують і поять своїх гостей».
Але ніколи й близько не буваю в її друзів наїдків таких вишуканих, як на вечірках у Скарлет. Ця — вирішила вона — буде найкращою зі всіх. Вона почала ще один список, «Не забути замовити», приміткою про льодяні статуї лебедів для холодних закусок і десять нових ящиків шампанського. І нову сукню також. Треба зайти до кравчині, щойно замовить запрошення у гравірувальника.
Скарлет схилила голову набік, милуючись білою накрохмаленою шляркою траурного чепчика в стилі Марії Стюарт. Серцеподібна форма убору їй дуже личила, підкреслюючи чорні дуги брів і сяяння зелених очей. Чорні кучері, гладкі й блискучі, як шовк, обрамляли обличчя, вибиваючись з-під чепчика з обох боків. Хто би коли подумав, що жалоба може так пасувати?
Вона покрутилася з боку в бік, роздивляючись своє відображення у великому дзеркалі. Чорна жалобна сукня гарно виблискувала оторочкою, розшитою чорним же бісером і прикрашеною китицями.
«Звичайний» траур, на відміну від глибокого, був не такий уже і страшний та негарний, якщо в тебе шкіра біла як пелюстки магнолії, і гарно виглядає у глибокому вирізі чорної сукні.
Скарлет підлетіла до туалетного столика і бризнула парфумами оголені плечі і шию. Треба було поспішати, гості мали прибувати з хвилини на хвилину. Музиканти внизу вже почали налаштовувати інструменти. Скарлет із задоволенням глянула на стосик білих товстих карток, недбало кинутий серед срібнобоких щіток до волосся й люстерок. Запрошення посипалися, щойно її друзі дізналися, що вона повертається у вир світського життя, її вечори розписані на місяці вперед. А потому прийдуть нові запрошення, а тоді вона затіє ще один прийом. Або, може, танці під час різдвяного сезону. Так, все буде зовсім добре. Вона тремтіла від збудження, як юнка перед першою своєю вечіркою. Що ж, нічого дивного. Востаннє вона була на вечірці більше семи місяців тому.