— Містере Ґрем, як ви ставитеся до підкупу? — і чому Чарлз не перестане на неї витріщатися? Що він узагалі тут робить?
Джон Ґрем закинув назад свою сиву голову й розсміявся. Його очі все ще всміхалися, коли він знову подивився на Скарлет.
— Мені завжди казали, що ви, американці, прямолінійні, місіс О'Гара. Тепер я й сам бачу, що це правда. Скажіть, що саме ви пропонуєте?
— Дорожче золота — руку і ногу. У дамському сідлі можна й з одною ногою їздити — це єдина його перевага. А віжки тримати можна і однією рукою.
Єгермейстер усміхнувся.
— Така екстравагантна пропозиція. Я чув також, що американці вирізняються екстравагантністю.
Скарлет почала втомлюватися від жартів. А присутність Чарлза дратувала її.
— Але ви, мабуть, не чули, містере Ґрем, що американці перескакують через паркан там, де ірландці проїжджають у ворога, а англійці повертають додому. Якщо дозволите приєднатися до вашого полювання, то я щонайменше завоюю трофей, а як ні, то з'їм зграю ворон прямо перед вашими очима, ще й без солі.
— На Бога, мадам, з вашим стилем вам завжди будуть раді.
Скарлет усміхнулася.
— Ловлю вас на слові.
Вона вдала, що плюнула на долоню. Ґрем широко всміхнувся і собі зробив те саме. Відлуння звуку, з яким вони вдарили по руках, було чути вздовж усієї довгої галереї.
Скарлет підійшла до Чарлза Реґленда.
— Чарльзе, я ж написала вам у листі, що це єдиний прийом у всій країні, на який вам не варто йти. Приїхати сюди — нечесно з вашого боку.
— Я тут не для того, щоб поставити вас у незручне становище, Скарлет. Просто хотів поговорити з вами особисто, а не через листи. Вам не варто непокоїтися, що я тиснутиму на вас чи докучатиму. Я розумію, що «ні» означає ні. Наш полк переїжджає в Донеґол наступного тижня; тож цей прийом — мій шанс сказати те, що я хотів сказати. І, зізнаюся, ще раз вас побачити. Я обіцяю не слідкувати за вами й не дивитися сумними очима, — він спокійно усміхнувся. — І ще я відрепетирував промову. Як вона вам?
— Досить непогано. А що в Донеґолі?
— Проблеми з таємними селянськими угрупованнями. Здається, там їх більше, ніж у решті країни.
— Два констеблі перепинили мене сьогодні, щоб обшукати мою бричку.
— Зараз усі патрулі активно працюють. Скоро настане час сплати оренди... та я не хочу говорити про військові справи. Що ви сказали Ґрему? Я вже багато років не бачив, щоб він так сміявся.
— Ви його знаєте?
— Дуже добре. Він мій дядько.
Скарлет сміялася аж до кольок у животі.
— От уже ці англійці! То ось що означає бути «скромним»? Чарлзе, якби ви хоч трішки більше хвалилися, це б заощадило мені багато зусиль. Я вже цілий рік намагаюся потрапити на славнозвісне полювання в графстві Голвей, та не знала нікого, хто б міг мені допомогти.
— Хто вам точно сподобається, то це моя тітка Петиція. Вона може легко обігнати дядька Джона й навіть не оглянутися. Ходімо, я вас познайомлю.
Грім багатообіцяюче гримів, та дощ так і не пішов. До обіду в повітрі вже повисла спека. Ернст Саткліф вдарив у гонг, щоб привернути до себе увагу. Вони з дружиною запланували дещо незвичайне на вечір, нервово повідомив він.
— Що з того звичного крокету чи стрільби з лука? Що з посиденьок у бібліотеці чи гри в більярд? Чи що там іще зазвичай роблять. Що з цього всього?
— Давай, не тягни, Ернсте, — сказала його дружина.
Зупиняючись і затинаючись, Ернст продовжив. Для всіх охочих у них були купальні костюми, а для особливо сміливих над річкою натягнули мотузки, за які можна триматися, освіжаючись у стрімкій воді.
— Ну, не такій уже й стрімкій, — поправила Нен Саткліф, — це, радше, така собі пристойна маленька течія. Там будуть лакеї з охолодженим шампанським.
Скарлет одна з перших прийняла запрошення. Це було щось на кшталт провести півдня в прохолодній ванні.
Купання в річці виявилося набагато приємнішим за прохолодну ванну, навіть попри те, що вода була тепліша, ніж вона сподівалася. Скарлет рухалася до центру, де вода була глибша, тримаючись за мотузку руками. Раптом вона відчула, як її підхопила течія. Вона була холодна, настільки холодна, що руки Скарлет дуже швидко вкрилися сиротами. Її кинуло до мотузки, а потім вона втратила дно під ногами. Скарлет хапалася за життя. Ноги безконтрольно крутилися, а течія вертіла її тілом з боку в бік. Вона відчула небезпечну спокусу відпустити мотузку й віддатися закрученій течії, куди б та її не занесла. Вільна від землі під ногами, від стін чи доріг чи будь-чого, що її контролювало. На якийсь довгий, захопливий момент вона уявила, як відпускає мотузку.