Скарлет аж тремтіла від зусиль, які їй доводилося докладати, щоб міцно триматися за канат. Повільно, надзвичайно зосереджено й затято вона рухалася вперед, рука за рукою, поки не вирвалася з обіймів вільної течії. Відвернулася від інших, що бовталися й кричали у воді, вона заплакала, сама не знаючи чому.
Вона бачила маленькі вири, що скидалися на пальці течії у теплішій воді біля неї. Скарлет повільно відчула їхній приємний дотик, а тоді дозволила собі поплавати між ними. Теплі завитки пестили її ноги, стегна, тіло, груди, обвивалися навколо талії й колін під шерстяними тунікою та штанами для купання. Вона відчувала невимовну жагу, порожнечу всередині, яка так і кричала, що її треба заповнити.
— Рет, — прошепотіла Скарлет, притискаючись до мотузки пораненими губами, наче запрошуючи грубість і біль.
— Хіба ж не чудово? — вигукнула Нен Саткліф. — Кому шампанського?
Скарлет примусила себе оглянутися.
— Скарлет, ви велика сміливиця, ви пройшли через найстрашнішу частину. Вам доведеться повернутися. Ніхто з нас не наважиться принести вам шампанське аж туди.
Так, подумала Скарлет, треба повертатися.
Після обіду вона підійшла до Чарлза Реґленда. Щоки в неї були бліді, а очі палали.
— Чи можна вам сьогодні запропонувати сандвіч? — тихо запитала вона.
Чарлз був досвідченим і вмілим коханцем. Його руки були ніжні, а губи — пружні й теплі. Скарлет заплющила очі й дозволила шкірі насолоджуватися його дотиками так само, як ласками річкових струменів. А тоді він назвав її на ім'я, і вона відчула, як екстаз зникає. «Ні, — подумала Скарлет, — ні, я не хочу втрачати це, не можна». Вона міцніше заплющила очі, подумала про Рета, уявила, що це були Ретові руки, Ретові губи, що гаряча, сильна пульсація, яка заповнює її порожнечу, — все це Рет.
Нічого не виходило. Це був не Рет. Смуток від цього викликав у неї бажання померти. Вона відвернулася від Чарлза, який шукав її губи, й плакала, поки він не заспокоївся.
— Люба моя, — сказав він, — я так тебе кохаю.
— Прошу, — прохлипала Скарлет, — ох, благаю тебе, йди.
— Що трапилося, люба, що таке?
— Це я. Я. Я помилилася. Будь ласка, залиш мене.
Її голос був такий благальний, гіркий і розпачливий, що Чарлз нахилився, щоб її втішити, а тоді відсунувся, розуміючи, що може допомогти їй лиш одним. Він тихенько зібрав свій одяг і якнайтихіше зачинив за собою двері.
83
«Поїхав за своїм полком. Я завжди тебе кохатиму. Твій Чарлз».
Скарлет акуратно склала записку і сховала її під перлами в скриньці для прикрас. Якби ж...
Та в її серці майже не було місця для когось іншого. Там був Рет. Він сміявся з неї, вмів її перехитрити, міг кинути їй виклик, дражнити, впливати на неї, захищати її.
На сніданок вона спустилася з темними мішками під очима — слідами невтішного плачу, що замінив їй сон. У м'ятно-зеленій лляній сукні їй було доволі холодно. Скарлет здавалося, що її заморозили в брилі льоду.
Вона мусила усміхатися, говорити, слухати, сміятися. Гості були зобов'язані зробити гостину успішною. Скарлет дивилася на людей, що сиділи по обидва боки довгого столу. Вони усміхалися, говорили, слухали, сміялися. Вона подумала про те, скільки з них теж приховують у собі біль? Скільки з них відчувають себе мертвими і вдячні за це? Які ж люди сміливі.
Вона кивнула лакею, який тримав для неї тарілку на довгому серванті. За її сигналом він один за одним піднімав срібні ковпаки на тарілках, щоб вона оглянула страви. Скарлет взяла кілька скибочок бекону, ложку солі й омлет.
— Так, давайте запечений помідор, — сказала вона. — Ні, холодного не буду.
Шинка, маринована гуска, заливні перепелині яйця, яловичина з прянощами, солена риба, холодець, морозиво, фрукти, сири, хліби, приправи, джеми, соуси, вина, ель, сидр, кава — нічого не треба.
— Я вип'ю чаю, — сказала Скарлет.
Вона була певна, що зможе випити трохи чаю. А тоді зможе повернутися в свою кімнату. На щастя, гостей було багато, більшість із них цікавила стрільба. Чоловіки до того часу вже повиходять на вулицю зі своїми пістолетами. Другий сніданок буде в будинку й десь на території, де проводитимуть стрільбу. Чай подаватимуть і в домі, і на вулиці. Кожен може вибирати, що йому до вподоби. Нікого не змушуватимуть бути в якомусь конкретному місці в конкретний час, аж поки не подадуть вечерю. В гостьовій картці у неї в кімнаті було написано, що всім потрібно зібратися у вітальні після першого сигналу гонга за п'ятнадцять восьма. Вечеря почнеться о восьмій.