Вона вказала на крісло біля жінки, якої раніше не бачила. Лакей поставив її тарілку і маленьку тацю з індивідуальним чайним сервізом. Тоді відсунув крісло, допоміг їй сісти, розправив складки серветки й поклав її на коліна Скарлет. Скарлет кивнула жінці.
— Доброго ранку! — сказала вона. — Я — Скарлет О'Гара.
Жінка приємно всміхнулася.
— Доброго ранку! Я дуже хотіла з вами познайомитись. Моя кузина Люсі Фейн казала, що зустрічала вас у Варта Морленда. Коли там був Парнелл. Скажіть мені, чи не вважаєте ви чарівно бунтарським, коли хтось визнає себе прихильником автономії? Мене, до речі, звуть Мей Таплоу.
— Мій кузен переконаний, що я б не підтримувала автономію, якби Парнел був низьким, огрядним і мав бородавки, — відповіла Скарлет.
Скарлет налила собі чаю, а Мей Таплоу розсміялася. «Леді Мей Таплоу», якщо точніше, знала Скарлет. Батько Мей був герцогом, її чоловік — сином віконта. Дивовижно, як можна нахапатися всіх цих відомостей, відвідуючи прийоми. А ще дивовижніше, як сільська дівчина з Джорджії звикла думати про те, як «люди» роблять те чи те. Ще трохи, і вона казатиме «це, осьце, і онте» так, що лакей знатиме, що вона хоче. Мабуть, це те саме, що сказати чорношкірому служникові, що ви хочете земляних горіхів, і він знатиме, що вам треба дати жменю арахісу.
— Боюся, ваш кузен влучив би в саму точку, якби й мене в цьому звинуватив, — зізналася Мей. — Я втратила весь інтерес до права успадкування, коли Берті почав набирати вагу.
Тепер настала черга Скарлет зізнатися.
— Я не знаю Берті.
— От я дурна, — сказала Мей. — Звісно, ви не знаєте. Ви ж не буваєте на лондонському сезоні? Люсі казала, що ви самотужки керуєте власним маєтком. Я вважаю, що це чудово. Після цього чоловіки, які не можуть дати собі раду без управителя, виглядають як тюхтії, якими добра половина з них і є. Берті — принц уельський. Він такий милий, справді, йому так подобається викидати різні вибрики, але це вже починає трохи виходити за рамки. Вам би сподобалася його дружина Александра. Глуха, як тетеря. Якщо хочете розказати їй секрет, то доведеться його записати. Та вона вродлива — очей не відведеш, і не менш мила.
Скарлет засміялася.
— Якби ви тільки знали, Мей, що я зараз відчуваю, то вмерли б зі сміху. Вдома, коли я росла, то найблагородніші плітки були про чоловіка, якому належала нова залізниця. Всіх цікавило, коли він почав носити черевики. Важко повірити, що зараз я говорю про майбутнього короля Англії.
— Люсі казала, що ви мені обов'язково сподобаєтесь, і вона вцілила в яблучко. Пообіцяйте мені, що зупинитеся у нас, якщо коли-небудь зберетесь приїхати в Лондон. То що ви вирішили щодо власника залізниці? Які в нього були черевики? Він кульгав ідучи? Впевнена, що я була б у захваті від Америки.
Скарлет з подивом помітила, що з'їла весь свій сніданок. І що вона й далі була голодна. Вона підняла руку, і лакей за її кріслом підійшов уперед.
— Перепрошую, Мей, я попрошу добавки, — сказала вона. — Трохи кеджері, будь ласка, і кави, і багато вершків до неї.
«Життя триває. І таки добре життя. Я вирішила, що буду щаслива і, мабуть, я таки щаслива. Лише треба це помічати».
Вона усміхнулася своїй новій знайомій.
— Той залізничник був на рідкість босяком...
Мей здивовано глянула на неї.
— Ой, ну, босяк — ми так називаємо білих чоловіків, які, ймовірно, ніколи не носили черевиків. Це не те саме, що білий бідняк... — вона зачарувала доньку герцога.
Під час вечері лив дощ. Усі гості вибігли на вулицю й підстрибували від радощів. Це нестерпне літо скоро закінчиться.
Скарлет поїхала додому посеред наступного дня. Було прохолодно, запилюжені живоплоти виблискували чистотою після дощу, а скоро почнеться сезон полювань. «Полювання в графстві Голвей! Я точно мушу мати там власних коней. Треба буде відправити їх залізницею заздалегідь. Думаю, найкраще було б везти їх із Тріму в Дублін, а тоді до Голвею. Інакше треба довго їхати до Маллінґара, тоді дати їм відпочинок, а тоді вже везти поїздом до Голвею. Цікаво, чи треба відправляти з собою і фураж? Потрібно з'ясувати щодо їх розміщення у конюшнях. Напишу завтра Джону Ґрему...»
Вона й не зауважила, як доїхала додому.
— Такі добрі новини, Скарлет! — вона ще ніколи не бачила Гаррієт такою збудженою. «А вона значно красивіша, ніж мені здавалося. Якби підібрати їй вдалий одяг...»
— Поки вас не було, прийшов лист від моїх кузенів з Англії. Я ж казала вам, правда, що написала їм про те, яка ви добра і як мені пощастило. Цей кузен, — його звати Реджинальд Парсонс, але родичі завжди називали його Реґґі, — домовився, що Біллі візьмуть у школу, до якої ходить його син, тобто син Реґґі. Його звати...