— Зачекай, Гаррієт. Про що ти говориш? Я думала, що Біллі ходитиме до школи в Баллігарі.
— Ну, він, звісно, мусив би туди ходити, якби не мав вибору. Тому я й написала Реґґі.
Скарлет стиснула зуби.
— А що не так зі школою в Баллігарі, хотіла б я знати?
— Нічого, Скарлет. Це хороша ірландська сільська школа. Але я хочу для Біллі чогось кращого, ви ж розумієте.
— Ні, не розумію.
Скарлет була готова захищати школу в Баллігарі, ірландські школи, саму Ірландію всіма силами, якщо буде потреба. А потім уважно поглянула на м'яке беззахисне обличчя Гаррієт Келлі. На ньому більше не було ні м'якості, ні слабкості. Зазвичай сірі очі Гаррієт були затуманені її мрійливістю; зараз вони перетворилися на сталь. Вона була готова вступити в бій з будь-ким і будь-чим заради свого сина. Скарлет бачила вже таке раніше, коли ягня перетворювалося на левицю, коли Мелані Вілкс відстоювала те, у що вірила.
— А як же Кет? Їй буде самотньо без Біллі.
— Пробачте, Скарлет, але мені потрібно думати про те, що буде найкраще для Біллі.
Скарлет зітхнула.
— Хочу запропонувати іншу альтернативу, Гаррієт. Ми з тобою обидві знаємо, що в Англії Біллі завжди вважатимуть ірландським сином ірландського конюха. А в Америці він може стати будь-ким, ким тільки захочеш...
На початку вересня Скарлет тримала на руках стоїчно мовчазну Кет, щоб помахати на прощання Біллі та його матері, коли їхній корабель відпливав із порту Кінґстауна до Америки. Біллі плакав; обличчя Гаррієт сяяло рішучістю й надією. А очі були мрійливо затуманені. Скарлет сподівалася, що принаймні частина цих мрій збудеться. Вона написала Ешлі й дядечкові Генрі, розповіла їм про Гаррієт і попросила наглянути за нею та допомогти знайти житло і роботу вчительки. Вона була впевнена, що принаймні це вони зроблять. Усе інше залежатиме від Гаррієт і обставин.
— Ходімо в зоопарк, Кицю-Кет. Там є жирафи, леви, ведмеді й великий-превеликий слон.
— Лев подобається Кет найбільше.
— Можливо, ти зміниш свою думку, коли побачиш малих ведмежат.
Вони пробули в Дубліні тиждень, щодня ходили в зоопарк, опісля їли булочки з кремом у кав'ярні «Б'юлі», потім ішли в ляльковий театр, після чого полуднували в «Шелбурні», де стояли ряди срібних тарілок із сандвічами й булочками, срібні вазочки зі збитими вершками, срібні таці з еклерами. Скарлет дізналася, що її донька невтомна, а її травна система — просто залізна.
Коли вони повернулися до Баллігари, Скарлет допомогла Кет перетворити вежу на своє особисте місце, яке можна було відвідати лише за запрошенням. Кет позмітала засохлу павутину й усе, що століттями залітало всередину через двері, потім Скарлет наносила відрами води з річки, і вони вдвох повідшуровували стіни й підлогу в кімнаті. Кет сміялася, бризкала водою і надувала мильні бульбашки. Це нагадало Скарлет про те, як вони приймали вапну, коли Кет була ще зовсім малою. Вона не зважала на те, що їм довелося цілий тиждень наводити у вежі лад. І не зважала на те, що не вистачало кам'яних сходів на вищі рівні. Кет із радістю відмила б усю вежу аж до верху.
Вони закінчили якраз вчасно — до дня, в який звичайного року відзначали б свято урожаю. Колум порадив їй не влаштовувати святкування, раз не було що святкувати. Він допоміг розподілити мішки з борошном, крупою, сіллю, цукром, картоплею і капустою, які привозили в місто широкими возами від постачальників, котрих знайшла Скарлет.
— Вони навіть не подякували, — гірко мовила вона, коли це випробування скінчилося. — А навіть коли щось і казали, то поводилися цілком протилежно до цього. Здавалося б, хоч комусь мало б спасти на думку, що я теж страждаю від цієї посухи. Мої пшениця й сінокоси такі само нікудишні, як і їхні, я втрачаю всю орендну плату, ще й купила всі ці продукти.
Вона не могла виразити словами свій найсильніший біль. Земля, земля О'Гарів обернулася проти неї, і люди теж, її люди, з Баллігари.
Вона вклала всю свою енергію у вежу для Кет. Та сама жінка, яка навіть не дивилася з вікна, аби побачити, що відбувається з її домом, тепер витрачала години, обходячи всі кімнати, уважно розглядаючи кожен предмет меблів, кожен килимок, кожне покривало, плед, подушку, вибираючи найкраще. Остаточне рішення приймала Кет. Вона переглянула те, що вподобала її мати, і вибрала яскравий квітчастий килимок для ванної, три клаптикові ковдри і севрську вазу для своїх пензликів. Килимок і ковдри були призначені для глибокої широкої ніші у грубій стіні вежі. Щоб там дрімати, сказала Кет. Потім вона терпляче ходила туди-сюди, від будинку до вежі, переносячи свої улюблені книги з картинками, коробку з фарбами, колекцію листя, коробку з черствими крихтами від пирогів, які їй особливо сподобалися. Вона планувала заманити в свою кімнату пташок і тварин. Тоді вона змогла б намалювати їх на стінах.