— А чому люди бувають проти? — питала вона.
Від нього Скарлет почувалася краще. У грудні вона пояснила Кет, що її не буде трохи довший час, бо вона їде далеко, на поїзді. Кет відповіла схвально.
Скарлет поїхала на довгоочікуване полювання в графстві Голвей у вівторок, бо хотіла мати день на відпочинок і для себе, і для коней перед полюванням у четвер. Вона не втомилася; навіть навпаки, була така збуджена, що не могла всидіти на місці. Проте не хотіла ризикувати. Вона мусила показати себе з якнайкращого боку. Якщо четвер стане тріумфом, то вона залишиться і на п'ятницю й суботу. Тоді її найкращі зусилля підуть їй на руку.
Наприкінці першого дня полювання Джон Ґрем подарував Скарлет злиплу від крові лапу як нагороду за перемогу. Вона прийняла її з кніксеном.
— Дякую, ваша ясновельможносте.
Всі зааплодували. Оплески стали ще гучнішими, коли два офіціанти вийшли із величезною таріллю, на якій лежав ще гарячіш пиріг.
— Я розповідав усім про вашу обіцянку, місіс О'Гара, — сказав Ґрем, — і ми придумали для вас маленький жарт. Це пиріг із рубленого воронячого м'яса Я відкушу перший шматок. Після того — всі інші мисливці. А я сподівався, що ви муситимете з'їсти його самі.
Скарлет якнайсолодше всміхнулася.
— Дозвольте я вам посалю, сер.
Вона вперше помітила чоловіка з яструбиним обличчям на чорному коні в п'ятницю, коли він перескакував неможливу перешкоду попереду, а вона різко осмикнула коня, щоб подивитися, мало не випавши із сідла Він правив з такою показовою зверхністю, на тлі якої її класна нерозсудливість здавалася цілком банальною.
Пізніше люди оточили його за мисливським сніданком, усі багато говорили, а чоловік казав мало. Він був достатньо високим, щоб вона бачила його орлине обличчя, темні очі й чорне — аж синє — волосся.
— Хто цей знудьгований на вигляд високий чоловік? — запитала вона знайому.
— Люба моя! — збуджено вигукнула жінка — Хіба ж він не надто чарівніш, щоб описати це словами? — Вона щасливо зітхнула. — Всі кажуть, що він — найнебезпечніший чоловік у Британії. Його звати Фентон.
— Фентон... а далі?
— Просто Фентон. Він граф Фентонський.
— Хочете сказати, що він взагалі не має імені? — вона ніколи не зрозуміє всю цю плутанину з англійськими титулами, подумала Скарлет. Це безглуздя якесь.
Її товаришка усміхнулася. Скарлет здалося, що усмішка була зверхньою, і розсердилася. Та жінка швидко її знезброїла.
— Ну хіба ж не дурниця? — сказала вона. — Його звати Люк; прізвища не знаю. Він відомий як лорд Фентон. Ніхто з мого оточення не має достатньої ваги, щоб звертатися до нього по-іншому, хіба що «мілорд», «лорд Фентон» чи «Фентон». — Вона знову зітхнула. — він дуже величний. А ще обурливо привабливий.
Скарлет вирішила не коментувати. Про себе вона подумала, що такого спесивця не завадило б поставити на місце.
Повертаючись із полювання в суботу, Фсптон їхав поруч зі Скарлет. Вона була рада, що взяла Півмісяця, адже завдяки цьому була майже на рівні очей лорда.
— Доброго ранку, — сказав Фентон і торкнувся криси свого капелюха. — Здається, ми сусіди, міссіс О'Гара. Я б хотів заїхати в гості й засвідчити свою повагу, якщо це можливо.
— Це було б чудово. А де ваші землі?
Фентон підвів свою густі чорні брови.
— А ви не знаєте? По інший бік Бойна — Адамстаун.
Скарлет була рада, що раніше цього не знала. Очевидно, він очікував, що їй має бути про це відомо. Ото вже пихатий!
— Адамстаун я добре знаю, — сказала вона. — Деякі мої кузени О'Гари живуть у вас.
— Справді? Ніколи не знав імен своїх орендарів, — він усміхнувся. Зуби в нього були блискучо-білі. — Ваша американська відвертість про своє скромне походження заворожує. Про це згадували навіть у Лондоні, тож, як бачите, вона вам на користь, — він припідняв капелюха і поїхав далі.
«Який же нахаба! А які жахливі манери — він навіть не назвав свого імені. Наче був упевнений, що я вже когось розпитала. Ох, шкода, що я таки це зробила!»
Повернувшись додому, вона наказала місіс Фітц проінструктувати дворецького: Скарлет не буде вдома перші два рази, коли приїде граф Фентонський.
А тоді зосередилася на прикрашанні будинку до Різдва. Вона вирішила, що їм справді потрібно поставити цього року більше дерево. Скарлет відкрила пакунок з Атланти, щойно його доставили в її кабінет. Гаррієт Келлі надіслала їй трохи кукурудзяного борошна, благослови її Боже. «Мабуть, я говорю про те, як сумую за кукурудзяним хлібом, більше, ніж усвідомлюю. А ще подарунок для Кет від Біллі. Віддам їй його, коли вона прийде додому на чай. Ах, ось він — величенький лист». Скарлет зручно вмостилася із кавником, щоб його прочитати. Листи Гаррієт завжди були повні сюрпризів.