У першому, який вона написала, коли прибула до Атланти, — серед восьми сторінок екзальтованих подяк — була ще й неймовірна історія про те, що в Індії Вілкс з явився серйозний кавалер. Янкі, а крім того ще й новий проповідник методистської церкви. Скарлет із задоволенням смакувала цю новину. Індія Вілкс — сама Міс Благородних Справ Конфедерації. Щойно цей янкі прийде в бриджах і зверне на неї увагу, як вона взагалі забуде про те, що була війна.
Скарлет переглянула сторінки, де йшлося про досягнення Біллі, Це може бути цікаво Кет, вона зачитає їй це пізніше вголос, А тоді знайшла те, що шукала. Ешлі запропонував Гаррієт вийти за нього.
«Це ж те, чого я хотіла, хіба ні? Це так по-дурному — відчувати напад ревнощів. Коли весілля? Треба надіслати їм розкішний подарунок. Ох, заради Бога! Тітонька Туп не може жити в будинку вдвох із Ешлі після одруження Індії, бо так не пасує. Не вірю в це. Але ні, вірю. Це саме те, через що тітонька Туп скоро втрача тиме свідомість, переживаючи, як же виглядатиме збоку те, що вона — найстарша стара діва в світі, житиме із неодруженим чоловіком. Принаймні це означає, що Гаррієт доволі швидко вийде заміж. Цс, мабуть, не найромантичніша пропозиція руки й серця, але я впевнена, що в своїй уяві Гаррієт прикрасить її мереживом і трояндами. Погано, що весілля в лютому. Я б хотіла приїхати, та не настільки, щоб пропустити сезон у замку. Тепер і не віриться, що я колись вважала Атланту великим містом. Треба буде запитати в Кет після нового року, чи вона не хотіла б поїхати зі мною в Дублін. Місіс Сімс казала, що примірки займатимуть лише кілька годин зранку. Цікаво, що вони роблять з усіма тими бідними тваринами в зоопарку взимку?»
— Чи вистачить у вашому кавнику ще на одну чашку, місіс О'Гара? Дорога сюди була доволі прохолодною.
Скарлет підвела очі, побачила графа Фентонського і аж рота роззявила від здивування. «Ой, Господи, уявляю, як я виглядаю збоку, я ж лише злегка зачесалася сьогодні зранку».
— Я просила дворецького сказати, що мене немає, — пробелькотіла вона.
Фентон усміхнувся.
— Я зайшов через задні двері. Можна присісти?
— Дивно, що ви питаєте. Сідайте, будь ласка. Але спочатку подзвоніть у дзвінок. У мене тут лише одна чашка, зважаючи на те, що я сьогодні не планувала приймати гостей.
Фентон потягнув за дзвінок і сів у крісло поруч зі Скарлет.
— Скористаюся вашою чашкою, якщо ви не заперечуєте. Бо на іншу доведеться чекати цілий тиждень.
— Я таки заперечую! Ось так! — випалила Скарлет. А тоді розсміялася. — Я не казала «ось так» уже років із двадцять. Дивно, що я ще й язика при цьому не висунула. А ви вмієте роздратувати, мілорд.
— Люк.
— Скарлет.
— Можна мені кави?
— Кавник порожній... ось так!
Коли Фентон сміявся, то виглядав менш владним.
84
Того дня після обіду Скарлет відвідала свою кузину Моллі, від чого спрагла до світського життя жінка настільки бурхливо проявляла свої аристократичні прагнення, що заледве помітила безцеремонні розпитування Скарлет про графа Фентонського. Візит був дуже короткий. Моллі взагалі нічого не знала, окрім того, що рішення графа провести деякий час в адамстаунському маєтку шокувало його слуг і управителя. Вони тримали дім і конюшні в готовності постійно, на випадок, якщо він вирішить приїхати, та це вперше за п'ять років, що він таки прибув.
Тепер усі слуги готувалися до вечірки, сказала Моллі. Минулого разу, коли приїздив граф, гостей було сорок, усі з власними слугами й кіньми. А ще граф привозив із собою мисливських собак і слуг, які їх доглядають. Тоді полювати два тижні, а потім був мисливський бал.
У хатині Денієла чоловіки О'Гари коментували прибуття графа з гірким гумором. Казали, що Фентон невдало вибрав час. Поля і так були надто сухі й жорсткі, щоб їх ще попсували мисливці, як це було минулого разу. Посуха випередила його та його друзів.
Скарлет повернулася до Баллігари, так нічого цікавого й не дізнавшись. Фентон нічого їй не казав про полювання чи прийом. Якщо він його влаштує і не запросить Скарлет, то це буде для неї жахливою образою. Після обіду вона написала півдесятка записок друзям, з якими познайомилася під час сезону.
«У нас тут такий переполох, — писала вона. — Всі тільки й говорять що про лорда Фентона, який приїхав у свій маєток тут неподалік. Він не бував тут стільки років, що навіть власники магазинів не мають про нього жодних цікавих пліток».