Обидва бокали були наповнені. Люк підняв свій й виголосив тост.
— Випиймо за те, щоб розважитись? — сказав він.
Скарлет відчула, як червоніє. Вона була майже впевнена, що їй щойно зробили пропозицію. І підняла бокал у відповідь.
— Випиймо за те, що ви гідно програли дуже добре шампанське, — сказала вона з усмішкою, дивлячись на нього крізь приспущені вії.
* * *
Пізніше, готуючись до сну, Скарлет знову й знову прокручувала Люкові слова в голові. Чи міг він приїхати в Адамстаун лише заради того, щоб із нею зустрітися? І чи мав намір її звабити? Якщо так, то на нього чекає найбільший сюрприз у його житті. В цій грі вона переможе його так само, як зробила це в перегонах.
Було б весело, якби такий зверхній самовдоволений чоловік безнадійно в неї закохався. Чоловікам не можна бути такими вродливими й багатими; бо тоді вони починають думати, що можуть робити все, чого забажають.
Скарлет лягла в ліжко і вмостилася під покривалами. Вона з нетерпінням чекала ранкової прогулянки верхи з Фентоном, про яку вони домовилися.
Вони знову влаштували перегони, цього разу до Пайк-Корнер, Фентон переміг. Потім назад до Адамстауна, і Фентон знову її випередив. Скарлет хотіла змінити коней і спробувати ще раз, та Люк із смішком відмовився.
— Ви з такою рішучістю можете ще шию зламати, тоді я ніколи не отримаю свій приз.
— Який приз? Ми цього разу не робили ставок.
Він посміхнувся і нічого не сказав, та поглядом окинув її тіло.
— Лорде Фентон, ви нестерпний!
— Мені казали про це, і не раз. Але ще жодного разу так різко. Усі американки такі темпераментні?
«Від мене ти цього ніколи не дізнаєшся», — подумала Скарлет, але притримала язика, як і свого коня. Дозволити йому вивести її із самовладання було помилкою, тому на себе вона сердилася навіть більше, ніж на нього. «Я можу бути обережніша. Рет постійно примушував мене втрачати терпець, і щоразу це давало йому перевагу».
...Рет... Скарлет подивилася на чорне Фентонове волосся, на його темні насмішкуваті очі й відмінно підігнані костюми. Не дивно, що вона помітила його серед натовпу під час полювання у графстві Голвей. Він чимось подібний на Рета. Однак лише на перший погляд. Було в ньому щось і дуже відмінне, от тільки вона ще не знала, що саме.
— Дякую вам за перегони, Люк, навіть якщо я не виграла, — сказала вона. — Тепер треба повертатися, мене чекає робота.
На мить на його обличчі промайнуло здивування, а тоді він усміхнувся.
— Я сподівався, що ви зі мною поснідаєте.
Скарлет усміхнулася у відповідь.
— Знаю, що сподівалися.
Вона відчувала, що він дивиться їй услід, коли їхала геть. Коли конюх привіз до Баллігари після обіду букет тепличних квітів і Люкове запрошення на вечерю, Скарлет не була здивована. Вона написала записку з відмовою і віддала конюхові.
А тоді, хихикаючи, побігла нагору, щоб знову одягнути свій костюм для верхової їзди. Вона саме ставила квіти у вазу, коли в двері довгої вітальні увійшов Люк.
— Якщо я не помиляюся, то ви хотіли влаштувати ще одні перегони до Пайк-Корнер, — сказав він.
Скарлет усміхнулася самими очами.
— Ви не помиляєтесь, — сказала вона.
Колум виліз на барну стійку в барі Кеннеді.
— А тепер годі пасталакати, усі ви. Чого більшого ви очікували від бідної жінки, я у вас питаю? Вона списала вам орендну плату, чи не так? А хіба не дала вам харчів на зиму? Є ще зерно і крупа, які зберігаються на складі й чекають моменту, коли у вас закінчаться запаси. Мені соромно бачити, як дорослі чоловіки надувають губки наче немовлята і вигадують скарги, щоб тільки виправдати ще одну пінту. Можете пити до упаду, якщо хочете, — це право чоловіка отруювати свій шлунок і заплутувати свої думки, — але не звинувачуйте у своїй слабкості О'Гару.
— Вона перейшла на бік землевласників...
— ...їздила в гості до лордів і леді усе літо.
— ...і дня не проходить, щоб вона не влаштовувала перегони із тим чорним чортом — лордом з Адамстауна.
Навколо чулися злісні крики.
Колум примусив їх усіх замовкнути.
— Що ж то за чоловіки, що пліткують, як купка жінок про одяг, вечірки й романи іншої жінки? Мене від вас нудить, від усіх вас. — Він плюнув на барну стійку. — Ніхто не хоче злизати? Ви ж не чоловіки, вам це якраз має бути до снаги.
Раптова тиша могла бути ознакою будь-якої реакції. Колум розставив ноги і вільно тримав перед собою руки, готовий стиснути їх у кулаки.
— Ох, Колуме, ми просто не можемо всидіти, бо не маємо причин влаштувати кілька підпалів чи стрілянину, про які чуємо з інших міст, — сказав найстарший із фермерів. — Злазь звідти, діставай свій бойран, я насвистуватиму, а Кеннеді гратиме на скрипці. Поспіваймо ще пісень про повстання і напиймося разом, як добрі братчики-феніанці.