Колум ухопився за шанс заспокоїти ситуацію. Він уже співав, коли його чобота торкнулися підлоги.
Там біля стрімкої річки гурт у чорному стоїть,
А над сяючим оружжям стяг зелений майорить.
«Смерть врагам і ренегатам! Уперед! Заграйте марш!
Нумо, хлопці, за свободу! На повстання йде гурт наш!
Те, що Скарлет і Люк ганяли своїх коней дорогами навколо Баллігіари й Адамстауна, було правдою. А ще через паркани, канави, живоплоти і Бойн. Майже щодня протягом тижня лорд переходив убрід холодну річку і заходив у дім, вимагаючи кави, а тоді кидав їй виклик. Скарлет завжди чекала на нього із вдаваним спокоєм, та насправді Фентон постійно тримав її в напрузі. Він був кмітливий, непередбачуваний у розмовах, вона ніколи не могла дозволити собі неуважність чи послабити захист. Люк смішив її, злив, примушував почуватися живою до кінчиків пальців.
Виснажливі перегони сільською місцевістю трохи знімали напругу, яку вона відчувала поруч із ним. Тут змагання між ними було очевидніше, а їхня спільна нещадність — неприхована. Однак те збудження, яке вона завжди переживала, коли дотискала свою сміливість до нерозсудливих крайнощів, було і небезпечним, і хвилюючим водночас. Скарлет відчувала щось потужне й невідоме, приховане в ній глибоко, щось, що загрожувало вирватися з-під її контролю.
Місіс Фітц попереджала її, що містян непокоїла її поведінка.
— Справжня О'Гара втрачає повагу, — строго сказала вона. — Ваше світське життя з англійцями — це інше, воно далеко. Однак ваші перегони з графом Фентонським буквально тицяють їх носом у те, що ви падаєте перевагу ворогу.
— Мені байдуже, навіть якщо з усіх їхніх клятих носів піде кров. Моє життя — це моя справа.
Гнів Скарлет здивував місіс Фітцпатрик.
— То ось воно що? — сказала вона, в її тоні більше не чулася строгість. — Ви в нього закохані?
— Ні, зовсім ні. І не збираюся. Тож дайте мені спокій і скажіть усім іншим теж залишити мене в спокої.
Розалін Фітцпатрик після цього тримала свою думку при собі. Та її жіночі інстинкти побачили неприємності в збуджених очах Скарлет.
«Чи закохана я в Люка? — запитання місіс Фітцпатрик примусило Скарлет і самій замислитися. — Ні! — відповіла вона одразу. — То чому тоді я не в дусі в ті дні, коли він не з'являється?»
Вона не змогла знайти переконливої відповіді.
Скарлет думала про те, що довідалася з листів своїх друзів, які зреагували на її згадку про нього. Граф Фентонський мав недобру славу, писали всі вони. Він був володарем одного з найбільших багатств у Британії, власності в Англії, Шотландії, ще й маєтку в Ірландії. Він був близьким другом принца Уельського, мав величезний будинок у Лондоні, де, за чутками, вакханалії чергувалися з вишуканими розвагами, на які всі представники вищого світу прагнули дістати запрошення. Він був улюбленою ціллю батьків, які шукали вдалої партії для своїх доньок, протягом понад двох десятиліть, з того моменту як успадкував титул і статки у віці вісімнадцяти років, але ще нікому не вдалося його захомутати, навіть кільком відомим красуням із власним багатством. Про нього ходили історії про розбиті серця, зіпсовані репутації, навіть самогубства. І не один чоловік сходився з ним на дуелі. Він був аморальним, жорстоким, небезпечним, а дехто казав, що ще й злочинним, Отже, звісно, найтаємничішим і найцікавішим чоловіком у світі.
Скарлет уявляла, яка б це була сенсація, якби англо-американській вдові вже за тридцять вдалося те, що не вдавалося титулованим красуням, і її губи вигнулися в потаємній посмішці.
Фентон не виказував жодних ознак безнадійно закоханого чоловіка. Він хотів оволодіти нею, а не одружитися.
Її очі звузилися. «Я не збираюся дозволити йому додати своє ім'я до довгого списку його завоювань».
Та все ж вона не могла не думати про те, як це — цілуватися з ним.
85
Фентон підігнав коня батогом і проскакав повз Скарлет, голосно сміючись. Вона нахилилася вперед, наказавши коневі бігти швидше. Проте майже одразу мусила натягти віжки. Дорога звивалася навколо високих кам'яних стін, і Люк зупинився попереду, розвернувся та заступив шлях.