— Що це за ігри? — запитала Скарлет. — Я могла врізатись у вас.
— Саме цього я й хотів, — відповів Фентон. Перш ніж Скарлет встигла зрозуміти, що відбувається, він схопив Півмісяця за гриву і притягнув коней одне до одного. Іншою рукою обійняв Скарлет за шию і тримав її голову непорушно, жадібно хапаючи її вустами. Його поцілунок був потужним, спонукав її вуста відкритися та протягнув її язик між його зубами. Скарлет ослабла в лордових обіймах. Її серце гупало від несподіванки, страху і — поки поцілунок тривав — від хвилювання, що піддалася його силі. Коли Фентон відпустив, Скарлет відчула тремтіння у всьому тілі й неймовірну слабкість.
— Тепер ви припините відмовлятися від моїх запрошень на обід? — поцікавився Люк. Його темні очі блищали вдоволенням.
— Ви забагато хочете, — вимовила Скарлет, взявши нарешті себе в руки. Вона картала себе, що отак перехопило подих.
— Правда? Я так не вважаю. — Рука Люка обхопила її стан, і він притис її до своїх грудей, ще раз поцілувавши. Рукою він знайшов її перса й міцно стис. Скарлет почула відповідь свого тіла, бажання відчути його дотики й брутальні поцілунки на своїй шкірі.
Знервовані коні смикнулися, розбивши обійми так, що Скарлет ледь не випала з сідла. Вона намагалася відновити рівновагу на коні й у своїх власних думках. Вона не повинна цього робити, не повинна віддатися йому і зазнати поразки. Якщо вона так зробить, то він втратить до неї інтерес, щойно отримає бажане, Скарлет точно це знала.
Вона зовсім не хотіла його втрачати. Навпаки, бажала його. Фентон не схожий на закоханого хлопчика, як Чарлз Реґланд, він — справжній чоловік. Вона могла навіть закохатися в такого.
Скарлет гладила свого коня, заспокоюючи його та подумки дякуючи, що врятував її від нерозважливої поведінки. Коли вона повернулася обличчям до Фентона, на набряклих губах з'явилася посмішка.
— Чому ви не вберете тваринячу шкуру і не потягнете мене додому за волосся? — В її голосі чулося майстерне поєднання жарту і презирства. — Тоді не доведеться лякати коней. — Скарлет змусила коня до кроку, тоді галопу, направляючи назад туди, звідки приїхали.
Вона повернула голову і крикнула через плече.
— Не чекайте мене на вечерю, Люку, проте, якщо бажаєте, можете провести мене до Баллігари і зостатися на горнятко кави. Якщо хочете більшого — можу запропонувати ранній ланч або сніданок.
Скарлет стиха наказала Півмісяцю бігти швидше. Вона не зрозуміла сердитого погляду Фентона, але відчула щось схоже на страх.
Скарлет уже злізла з коня, коли Люк заїхав у двір стайні. Він перекинув ногу й зіскочив з коня, кинувши віжки конюху.
Вона вдала, що не помітила, як Люк зайняв своєю персоною єдиного конюха у полі зору, і сама повела Півмісяця до стайні шукати іншого помічника конюха.
Коли очі Скарлет призвичаїлися до тьмяного світла, вона заціпеніла, боячись зрушити з місця. Кет була в стійлі, просто навпроти неї. Дівчинка стояла босоніж на спині Комети, розпростерши руки для утримання рівноваги. Кет була зодягнута у важкий аранський джерсі, який, імовірно, позичила у когось із конюхів. Він звисав нижче її підгорнутих спідниць, рукави висіли, прикриваючи пучки пальців. Як і завше, пасма її чорного волосся висоталися з косичок і тепер збилися в кучму нечесаного волосся на голові. Донька скидалася на якогось обідранця чи циганча.
— Кет, що ти робиш? — запитала Скарлет тихо. Їй був відомий нервовий норов цього великого коня. Голосний звук міг його налякати.
— Я тренуюся, як у цирку, — відповіла Кет. — Достоту як леді на коні з малюнка у моїй книжці. Коли я вийду на арену, мені знадобиться парасолька.
Скарлет намагалася говорити рівно і зважено. Ситуація здавалася страшнішою, ніж із Гарні. Комета могла скинути Кет, а тоді роздавити міцними копитами.
— Було б краще, якби ти почекала до наступного літа. Та й ноги, мабуть, мерзнуть на спині Комети.
— Ой! — Кет миттю злізла з коня і стала поруч з його масивними підкованими копитами. — Про це я не подумала. — Її голос долинав із глибини загородженого стійла. Скарлет затамувала подих. За мить Кет перелізла загородку, тримаючи чобітки й панчохи в руках. — Я знала, що в чоботях буде боляче.
Зусиллям волі Скарлет наказала собі не хапати дитину в обійми. Кет не дозволить їй цього зробити. Скарлет подивилася праворуч від себе, шукаючи конюха, який міг узяти Півмісяця. Вона побачила Люка; той стояв тихо й дивився на Кет.
— Це моя донька Кеті-Колум О'Гара, — сказала Скарлет. «Можеш сприймати це як завгодно, Фентоне», — подумала вона.