Кет підняла голову, на мить відірвавшись від зав'язування шнурків на чобітках. Перш ніж щось сказати, вона розглядала обличчя Фентона.
— Мене звати Кет, — мовила дівчинка. — А як вас звати?
— Люк, — відповів граф Фентон.
— Доброго ранку, Люк. Хочете з'їсти жовток з мого яйця? Я саме збираюся снідати.
— Так, дуже хочу, — сказав Люк.
Йдучи отак разом, вони виглядали досить дивно; Кет ішла першою до будинку, Фентон слідував поруч, підлаштовуючи свої великі кроки до її маленьких ніжок.
— Я вже снідала, — розповідала Кет, — але я знову зголодніла, тож їстиму ще.
— Це здається мені дуже доречним, — сказав Фентон, і в його задумливому голосі не було й тіні насмішки.
Скарлет ішла за ними. Вона не могла заспокоїтись від жаху, якого на неї нагнала Кет, і досі не опанувала себе після пристрасті й емоцій, що хвилею накотилися від палких поцілунків Люка. Скарлет була ошелешена й розгублена. Фентон був останнім чоловіком на землі, від якого вона могла очікувати любові до дітей, але він, здається, був у захваті від Кет. І поводився він із нею як належить, сприймав серйозно і не ставився поблажливо лише через те, що вона така мала. Кет не терпіла людей, які ставилися до неї як до дитини. Якимось чином Люк це усвідомив і поважав її почуття.
Скарлет відчула, що в очах бринить сльоза. Так, вона могла покохати цього чоловіка. Яким чудовим батьком він міг би стати для її любої донечки! Скарлет заморгала. Зараз не час для сентиментів. Задля щастя Кет і її власного вона мусила бути сильною та розсудливою.
Вона поглянула на темну гарну голову, нахилену до Кет. Фентон виглядав дуже високим та кремезним, могутнім. Непереможним.
Скарлет стрепенулася, проте за мить відкинула свою слабкодухість. Вона переможе. Мусить це зробити, тепер. Вона хотіла Фентона для себе і Кет.
Скарлет ледь стримала сміх, побачивши сцену між Кет і Люком. Дівчинку повністю поглинув тонкий процес зрізання вершечка з вареного яйця, обережно, щоб не пошкодити його; Фентон слідкував за нею так само зосереджено.
І ось раптом, неочікувано для самої Скарлет, зачудування поступилося місцем відчаю. Темні очі, що спостерігають за Кет, повинні бути Ретовими! Рет повинен бути в захваті від своєї доньки, з Ретом вона повинна ділитися яйцем, Рет повинен іти поруч із нею, прилаштовуючи свої кроки до її маленьких ніжок.
Біль сильного бажання викарбував порожнечу в грудях, де мало бути серце, й біль — так довго стримуваний — заповнив її. Вона бажала Рета поруч, бажала почути його голос, відчути його кохання.
«Якби я розповіла йому про Кет поки не пізно було... Якби залишилася у Чарлстоні... Якби...»
Кет потягла Скарлет за рукав.
— Мамусю, ти їстимеш своє яйце? Я тобі розріжу.
— Дякую, люба, — сказала вона донечці. — «Не будь дурепою», — сказала собі. Вона усміхнулася Кет і графу Фентону. Минуле залишилося в минулому, а зараз потрібно думати про майбутнє. — Люку, підозрюю, що ви з'їсте ще один жовток. — Скарлет засміялася.
Після сніданку Кет попрощалася й побігла геть. Фентон залишився.
— Принеси ще кави, — наказав він служниці, навіть не подивившись на неї. — Розкажіть мені про свою доньку, — попросив він Скарлет.
— Їсти вона любить лише білки, — пояснила Скарлет, усміхнувшись і намагаючись приховати хвилювання. Що розповідати про батька Кет? А що як він запитає, як його звали, як він помер, ким був?
Проте Фентон цікавився лише Кет.
— Скільки ж років вашій кмітливій донечці, Скарлет?
Фентон вдав щирий подив, дізнавшись, що Кет усього чотири роки, запитав, чи вона завжди була такою самостійною, чи завжди була розвиненою не на свої літа, чи завжди була такою нервовою... Скарлет сподобався його непідробний інтерес, і вона розповідала про дивовижі Кет О'Гари, допоки горло не заболіло.
— Люку, ви б бачили її на поні. Вона їде верхи краще од мене — од вас краще... А ще вона лазить усюди, наче мавпочка. Малярі мусили знімати її зі своїх драбин... Ліс вона знає незгірше лисиці, й має внутрішній компас, тож ніколи не губиться... «Нервова»? Вона взагалі до такого не схильна. Кет така безстрашна, що інколи мене лякає. Вона не переймається падіннями й синцями. Вона дуже рідко плакала, навіть коли була маленькою, а як почала ходити, то щоразу, падаючи, дивувалася, а тоді знову зводилася на ноги... Звісно, вона здорова! Хіба ви не бачили, яка вона міцна й сильна? Вона їсть як кінь і ніколи не хворіє. Ви не повірите, скільки еклерів та булочок з кремом вона може з'їсти й оком не змигнути...
Коли Скарлет почула, що захрипла, вона глянула на годинник і розсміялася.