— Господи, я тут хвалюся вже не першу годину. Це все ваша провина, Люку, ви самі мене спровокували. Треба було вчасно мене зупинити.
— Зовсім ні. Мені цікаво.
— Дивіться, а то я почну ревнувати. Поводитеся так, наче закохуєтесь у мою доньку.
Фентон звів брови.
— Кохання для крамарів та героїв дешевих романів. Я нею цікавлюся. — Він встав і вклонився; підняв руку Скарлет і легко поцілував. — Завтра я відбуваю до Лондона, тож зараз мушу йти.
Скарлет стала близько до нього.
— Мені бракуватиме наших перегонів, — сказала вона щиро. — Ви скоро повернетесь?
— Я відвідаю вас із Кет, коли повернуся.
«Так-так, — подумала Скарлет, щойно він пішов. — Він навіть не намагався поцілувати мене на прощання». Вона не знала: то комплімент чи образа. «Мабуть, він шкодує, що так поводився, коли поцілував мене, — вирішила Скарлет. — Думаю, він втратив контроль над собою. А ще він напевне боїться слова “кохання”».
Скарлет виснувала, що у Люка були всі симптоми чоловіка, який закохувався проти власної волі. Вона була щаслива. Він буде чудовим батьком для Кет... Скарлет торкнулася набряклих вуст пучками пальців. Він дуже цікавий чоловік.
86
Наступні кілька тижнів Скарлет постійно думала про Люка. Вона не знала спокою і ясними ранками їздила на самоті стежками, які вони долали разом. Прикрашаючи з Кет ялинку, Скарлет пригадала радість приготування до вечері, коли Люк вперше завітав до Баллігари. І коли вона витягла кістку з різдвяної гуски разом з Кет, то побажала, щоб він швидше повернувся з Лондона.
Інколи, заплющуючи очі, Скарлет намагалася пригадати, що відчувала, коли Люк її обіймав, але кожна спроба гнівала її до сліз, бо пам'ять заповнювали обличчя Рета, його обійми і сміх. Усе через те, що вона знала Люка так мало, запевняла себе Скарлет. З часом його присутність зітре всі спогади про Рета, це було логічно.
Новорічної ночі була справжня веремія: Колум марширував під звуки бойрана. За ним слідували дві скрипки й Розалін Фітцпатрик, яка грала на кастаньєтах. Скарлет скрикнула від задоволення й побігла обійняти його.
— Я вже й не сподівалася, що ти колись завітаєш, Колуме. Якщо рік отак починається, то він точно буде чудовим. — Вона розбудила Кет, і вони зустріли 1880 рік в атмосфері радості й любові.
Новорічне свято розпочалося гучним сміхом, коли об стіну розбили святковий пиріг з родзинками, з якого градом падали крихти й смородина просто на Кет, що кружляла у танку, її підняте личко й відкритий рот. Але згодом небо вкрили темні хмари, і крижаний вітер зривав шаль з плечей Скарлет, коли вона обходила будинки з новорічним візитом. Колум випивав чарчину в кожному будинку й вів розмови про політику з чоловіками, аж поки Скарлет не увірвався терпець.
— Хіба не зайдеш до шинку, люба Скарлет, підняти чарчину за славний Новий рік та нові сподівання для ірландського народу? — запитав він, вийшовши з останнього будинку.
Запах віскі від Колума обпікав Скарлет ніс.
— Ні, я втомилася й змерзла. Краще додому піду. Ходімо разом і посидимо біля тихого вогню.
— Тиша — ось чого я боюся найбільше, Скарлет aroon. Тиша дозволяє темряві закрадатися в душу.
Похитуючись, Колум увійшов у двері шинку Кеннеді, а Скарлет втомлено побрела дорогою до Великого дому, щільніше запнувши шаль. Її червона спідниця й синьо-жовті смуги на панчохах виглядали невиразно у холодному сірому світлі.
Гаряча кава й гаряча ванна, пообіцяла вона собі, відчинивши важкі вхідні двері. Однак, зайшовши до холу, почула здавлений сміх, і серце її стислося. Кет, мабуть, грала у хованки. Скарлет вдала, що нічого не запідозрила. Вона зачинила за собою двері, зняла шаль і поклала її на крісло; роздивилася навколо.
— Щасливого Нового року, О'Гаро, — промовив граф Фентон. — Чи це Марія-Антуанстта? Цього року найкращі кравці Лондона шиють селянський одяг для костюмованих балів? — Він стояв біля сходів.
Скарлет поглянула на нього. Повернувся. Прикро, що застав її в такому вигляді. Вона все планувала по-іншому. Але тепер однаково. Головне, що Люк повернувся та ще й так швидко; втому як рукою зняло.
— Щасливого Нового року, — сказала Скарлет. І він справді був щасливим.
Фентон трохи відступив, і Скарлет побачила Кет, просто за ним. Обидві руки Кет були підняті вгору — вона тримала коштовну сяючу тіару на своїй скуйовдженій голові. Дівчинка йшла сходами вниз до Скарлет. Зелені очі сміялися, а губи були стиснуті, щоб не виказати широку усмішку. За нею волочилася довга, широка смуга шарлатної оксамитової мантії, підбитої хутром горностаю.