— Кет одягла ваші регалії, графине, — сказав Люк. — Я приїхав влаштувати наш шлюб.
Ноги Скарлет підкосилися, й вона присіла на мармурову підлогу, оточена колом із червоних, зелених і синіх спідниць. Спалах гніву змішався з шоком тріумфу. «Не може це бути правдою! Це було надто легко. Я не отримала жодного задоволення».
— Здається, наш сюрприз вдався, — сказав Люк. Він розв'язав товсті шовкові шворки і взяв тіару з рук Кет. — А тепер іди. Нам з твоєю мамою потрібно поговорити.
— Можна відкрити мою коробку?
— Так, вона у твоїй кімнаті.
Кет поглянула на Скарлет, усміхнулася й побігла, хихочучи, нагору. Люк зібрав мантію на ліву руку, взяв тіару, а тоді підійшов до Скарлет і подав їй праву руку. Він виглядав дуже високим, міцним, його очі були темними. Скарлет подала йому руку, й він допоміг їй звестися на ноги.
— Ходімо до бібліотеки, — сказав Фентон. — Там горить вогонь і є пляшка шампанського, щоб підняти келих за укладення угоди.
Скарлет слідувала за ним. Він хотів із нею одружитися. Скарлет не йняла віри. Вона заціпеніла від шоку й не могла нічого сказати. Поки Люк наливав вино, Скарлет грілася біля вогню.
Люк простягнув їй келих. Скарлет взяла його. Її розум почав усвідомлювати, що відбувається, й нарешті вона змогла вимовити слово.
— Чому ти сказав «угоду», Люку? — чому він не сказав, що кохає її і хоче, щоб вона стала його дружиною?
Фентон злегка торкнувся її келиха краєчком свого.
— А хіба шлюб не що інше, як угода, Скарлет? Наші юристи підготують контракт. Але це лише формальність. Ти, звісно, знаєш чого чекати. Ти не невинна дівчинка.
Скарлет обережно поставила бокал на стіл, а тоді повільно опустилася в крісло. Тут щось жахливо негаразд. На його обличчі, в його словах не було теплоти. Він навіть не дивився на неї.
— Я б хотіла, щоб ти мені розповів, чого чекати, — вимовила вона поволі, — якщо твоя ласка.
Фентон нетерпляче здригнувся.
— Гаразд. Я щедрий. Припускаю, що саме це тебе найбільше непокоїть. — Він сказав, що він — один з найбагатших людей в Англії, хоча, вона, мабуть, і сама про це знає. Він направду захоплювався її далекоглядністю у сходженні нагору соціальними сходами. Її гроші вона може залишити собі. Він, звичайно, надасть їй одяг, коштовності, екіпажі, прислугу тощо. Він очікував отримати її хорошу репутацію, бо помітив, що вона на це здатна.
Баллігара залишиться у її власності на все життя. Це, начебто, їй подобається. Вона також зможе гратися з Адамстауном, коли матиме бажання трохи забруднити черевики. Після її смерті Баллігара перейде у спадок до їхнього сина, так само як Адамстаун після смерті Люка. Об'єднання суміжних земель завжди було основною причиною укладення шлюбів.
— Звичайно, головним пунктом угоди буде те, що ти народиш мені нащадка. Я останній зі свого роду, тож мій обов'язок — продовжити його. Щойно я отримаю від тебе сина, твоє життя — твоя власна справа, із беззаперечною повагою до збереження таємниць та обережності.
Він наповнив свій келих і осушив його. За тіару Скарлет могла подякувати Кет, сказав Люк.
— Не варто й казати, що я не мав наміру робити тебе графинею Фентон. Ти з тих жінок, з якими мені до вподоби гратися. Що сильніший дух, то цікавіше мені підпорядкувати його своїй волі. Це було б дуже цікаво. Однак, не так цікаво, як твоя донька. Я хочу, щоб мій син був схожий на неї — безстрашний, міцний і здоровий. Кров Фентонів ослабили міжродинними шлюбами. Краплина твоєї селянської живучості цілком може це виправити. Я помітив, що мої орендарі, О'Гари, доживають до глибокої старості. Скарлет, ти дуже цінна знахідка. Ти подаруєш мені нащадка, яким можна буде пишатися, і не зганьбиш ні його, ні мене в суспільстві.
Скарлет дивилася на нього, наче заворожена змієм тварина. Але тепер вона розвіяла чари. Вона взяла келих зі столу.
— Я вийду за тебе, коли пекло замерзне! — вигукнула вона й пожбурила келих у камін. Полум'я спалахнуло яскравіше. — Ось я й підняла келих за вдалу угоду, лорде Фентон. А тепер забирайся з мого дому. У мене від тебе сироти по спині.
Фентон засміявся. Скарлет напружилася, готова кинутись на нього й подерти його усміхнене обличчя.
— Я думав, ти дбаєш про свою дитину, — мовив він. — Мабуть, я помилився. — По цих словах Скарлет завмерла. — Ти розчаровуєш мене, Скарлет, правда, розчаровуєш. Я вважав, що у тобі більше глузду, ніж ти оце зараз демонструєш. Забудь про своє ображене самолюбство і подумай, що маєш у розпорядженні. У тебе й твоєї дочки буде непорушне становище у світі. Твій випадок безпрецедентний, однак я маю достатньо влади, щоб усе змінити; я можу змінити навіть закон, якщо забажаю. Я можу вдочерити Кет, і вона стане леді Кетрін. «Кеті», поза всяким сумнівом, не підходить, бо так назвали б кухарку. Як моя дочка вона матиме негайний та абсолютний доступ до всього найкращого: потрібного чи бажаного. Друзі, майбутній чоловік — вона все обиратиме. Я ніколи її не скривджу: вона для мене надто цінна як приклад, який наслідуватиме син. Ти можеш відмовити їй у цьому лише через свої мрії про кохання, властиві нижчому класу? Я так не думаю.