— Наберу у чайник води в джерелі, — сказала вона й потягла чайник надвір. Ґронія спостерігала за нею з .любов'ю.
— Дара часто приходить до мене, — сказала знахарка. — Самотнє серце завжди добре. Я не маю сили відіслати її назад. Самотність відчуває самотність.
Скарлет наїжачилась.
— Вона полюбляє самоту, але це не означає, що вона — самотня. Я не раз шпала її, чи не хоче вона погратися з дітьми, і вона постійно каже ні.
— Розумна дівчинка. Вони намагалися закидати її камінням, проте Дара надто моторна для них.
Скарлет подумала, що недочула.
— Вони що намагалися зробити?
Діти з міста, спокійно розповідала Ґронія, гнали Дару лісом, наче звірятко. Вона чула їх здалеку, задовго до того, як наблизилися. Лише найбільший з них підбіг до неї достатньо близько, щоб кинути каміння, яке вони мали при собі. Ті, хто підбіг до неї достатньо близько, змогли зробити це лише тому, що мають довші й витриваліші ноги. Але вона знала, як утекти й від них. Вони не насмілилися б наздоганяти її в башті, вони її бояться, бо тут живе дух старого повішеного лорда.
Скарлет була нажахана. Її любу Кет мучили діти Баллігари! Та вона б власними руками кожного з них побила батогом, а їхніх батьків виселила й усі їхні меблі розламала на друзки. Скарлет підвелася.
— Ти хочеш обтяжити життя дитини, зруйнувавши Баллігару? — запитала Ґронія. — Сядь і заспокойся, жінко. Інші робитимуть так само. Вони бояться всіх, хто від них відрізняється. Воші намагаються позбутися всього, чого бояться.
Скарлет повільно сіла на стілець. Вона знала, що мудра жінка має рацію. Вона й сама знову й знову платить велику ціпу за те, що відрізняється від інших. Лише замість камінців їй діставалися байдужість, критика й гоніння. Проте вона сама винна. А Кет лише маленька дівчинка. І Невинна дитина. І тепер вона у небезпеці!
— Я не можу нічого не робити. Це нестерпно. Я повинна це припинити.
— Е ні. невігластво ніщо не зупинить. Дара знайшла свій шлях, і цього уже досить. Каміння не поранить її душу. У своїй кімнаті в башті вона у безпеці.
— Цього не достатньо. А що, як камінь влучить у неї? А що, як поранить? Чому вона не розповіла мені, що самотня? Мені болить сама думка, що вона нещасна.
— Послухай стару жінку, О'Гаро. Послухай мене серцем. Є земля, яку знають лише зі старої пісні. Вона називається Тір-на-Ног і лежить за пагорбами. Там живуть і чоловіки, і жінки, що знайшли шлях до тієї землі, і більше їх не бачили. На Тір-на-Ног немає смерті, немає занепаду. Немає там горя й болю, немає ненависті чи голоду. Усі живуть у мирі й багатстві, не працюючи. Ти б сказала, що подарувала б таку землю своїй дитині. Але послухай уважно. У Тір-на-Ног немає радості, бо немає печалі. Ти розумієш, про що ця пісня?
Скарлет похитала головою. Ґронія позіхнула.
— Тоді я не полегшу твого серця. Дара має більше мудрості. Дай їй спокій.
Наче покликана старою жінкою, Дара увійшла в двері. Її увага була зосереджена на важкому чайнику, повному води, і вона навіть не дивилася на матір та Ґронію. Обидві жінки мовчки спостерігали, як Кет старанно прилаштовувала чайник на залізний так над вогнем, а тоді загрібала більше жаринок.
Скарлет відвернулася. Вона знала, що як продовжить спостерігати за дитиною, то не зможе втриматись і схопить її в міцні обійми, щоб захистити. Кет це не сподобалося б. «Не можна плакати, — сказала собі Скарлет. — Її це лише налякає. Вона й так може відчути, що я боюся».
— Поглянь, матусю, — сказала Кет. Вона обережно наливала гарячу воду в старий потемнілий порцеляновий чайник. За парою з'явився солодкуватий аромат; Кет усміхнулася. — Я кладу всередину хороші листочки, Ґроніє, — раділа вона. Кет була щаслива, пишалася собою.
Скарлет схопила стару жінку за шаль.
— Скажіть, що мені робити. Благаю вас.
— Мусиш зробити те, що тобі судилося. Господь берегтиме Дару.
«Не розумію, що вона таке каже», — подумала Скарлет. Проте її страх десь подівся. Вона пила відвар Кет у приємній тиші й теплі кімнати, наповненої ароматами трав, і раділа, що донька має місце, куди можна прийти. А ще у неї є башта. Перед поверненням до Дубліна Скарлет наказала зробити нову міцну мотузяну драбину.
88
Цього року Скарлет поїхала на перегони у Панчстаун. Її запросили у Бішопскорт, маєток графа Клонмельського, якого між собою всі кликали «графчиком Ерлі». На її захват, сер Джон Морленд також був серед запрошених. На її жах, так само, як граф Фентонський.