Скарлет підбігла до Морленда, щойно змогла.
— Варте! Як ви? В житті ще не бачила такого домосіда. Я вічно вас шукаю, але ви ніколи нікуди не приїжджаєте.
Морленд сяяв від щастя і голосно хрустів пальцями.
— Я був дуже зайнятий, найкращою в світі роботою, Скарлет. Цього разу я точно певен — по всіх цих роках я нарешті вивів чемпіона.
Він уже так казав. Барт так любив своїх коней, що завжди був «певен» — кожне його нове жереб'ятко стане наступним переможцем великих національних скачок. Скарлет захотілося його обійняти. Навіть якби він не був Ретовим другом, вона б усе одно його полюбила.
— ...я думав про Діану, ну, прудконога і таке інше, ви розумієте, плюс Джон — на мою честь. Чорт із ним, я ж їй майже за батька, за названого — це точно. Вийшло «Ді-джон». Це ж як діжонська гірчиця, подумав я, нікуди не годиться. Надто по-французькому для ірландського коня. А тоді подумав знову. Гаряча, пекуча, така сильна, що сльози з очей вичавлює. Непоганий опис. Ніби як «усі з дороги, я лечу» і все таке. Отже, Діжон. Вона принесе мені успіх. Поставте на неї п'ять фунтів, Скарлет, кажу вам, вона виграє.
— Я поставлю десять, Варте, — Скарлет намагалася вигадати привід, щоб заговорити про Рета.
Вона не відразу зрозуміла, про що далі вів Джон Морленд.
— ...мені кінець, якщо програю. Мої орендарі почали отой страйк із рентою, який вигадала Земельна ліга Ірландії. Я лишився без грошей на овес. Тепер не розумію, як я міг так поважати Чарлза Парнелла. Ніколи не думав, що він співатиме під дудку тих варварів-фенійців.
Скарлет жахнулася. Вона й не уявляла, що Земельна ліга працюватиме проти когось такого, як Барт.
— Повірити не можу, Варте. Що ж ви будете робити?
— Якщо вона виграє ці скачки, навіть якщо прийде у першій трійці, далі, мабуть, виставлю її на Голвейських перегонах, а там у Фінікс-Парк, але, може, у травні і в червні повезу її ще на якісь дрібніші скачки. Так би мовити, щоб вона не забувала, як то робиться.
— Ні, ні Варте, я не про коня. Що будете робити зі страйком орендарів?
Морленд перестав так радісно всміхатися.
— Не знаю, — зізнався він. — Рента — мій єдиний прибуток. Я ніколи не виселяв людей, навіть про це не думав. Але тепер не бачу іншого вибору і, мабуть, доведеться. Буде збіса шкода.
Скарлет подумала про Баллігару. Принаймні в неї таких турбот не буде. Вона скасувала всю орендну плату, поки не зберуть добрий урожай.
— Слухайте, Скарлет, забув сказати. Я отримав добрі новини від нашого американського друга Рета Батлера.
У Скарлет серце тенькнуло.
— Він приїде?
— Ні. Я його чекав, написав йому про Діжон, розумієте. Але він відписав, що не зможе приїхати. Його дружина має у червні народити. Вони цього разу підійшли з особливою обережністю, кілька місяців тримали її в ліжку, поки не минула небезпека, що все закінчиться, як минулого разу. Вона тепер здорова, ходить на сьомому небі. Він також, звісно. Не бачив ще чоловіка, якому би так хотілося стати гордим батьком, як Ретові.
Скарлет схопилася за спинку крісла, її не тримали ноги. Хоч би які нереальні мрії і потайні надії вона плекала, більше для них не було місця.
Для своїх гостей Ерлі зарезервував цілу секцію загородженої білою залізною решіткою трибуни. Разом з іншими запрошеними Скарлет стояла біля поручнів і розглядала скакове коло у перламутровий бінокль. Витягнута бігова доріжка була яскраво-зелена, овальне поле всередині притягувало погляд барвами і метушнею. Люди там стояли на фургонах, сиділи всередині і навіть на дахах екіпажів, снували полем по одному і компаніями, тлумилися вздовж внутрішніх перил.
Пішов дощ, і Скарлет на мить зраділа, що над головою в неї ще один поверх трибуни. Для людей на привілейованих нижніх сидіннях він слугував дашком.
— Чудово, — пирхнув Барт Морленд. — Діжон показує прекрасні результати на мокрому треку.
— Може, тобі чогось хочеться, Скарлет? — прошепотів їй у вухо оксамитовий голос.
То був Фентон.
— Я ще не вирішила, Люку.
Коли жокеї вийшли на трек, Скарлет аплодувала разом з усіма. Вона зо двадцять разів погодилася з Джоном Морлендом: так, неозброєним оком видно, що Діжон серед усіх коней найгарніша. Скарлет говорила і усміхалася, а розум її за той час методично перебирав варіанти, плюси та мінуси її теперішнього життя. Негідно буде вийти заміж за Люка. Він хоче дитину, а з нею у шлюбі в нього не буде дітей. Хіба Кет, яку такий союз захистить і вбезпечить. Ніхто й не поцікавиться, хто її справжній батько. Точніше, думати вони собі будуть, але це ні на що не вплине. Зрештою, Кет стане і Справжньою О'Гарою з Баллігари, і графинею Фентонською.