Звичні зверхність і впевненість швидко повернулися до місіс Сімс.
— Тільки одна тканина гідно підкреслить рубіни і горностай, — сказала вона. — Білий оксамит, розшитий поверх мереживом. Найкращим, голвейським мереживом. Скільки в мене часу? Мереживо треба сплести, тоді нашити на оксамит кожну пелюсточку кожної мереживної квітки. Це багато роботи.
— П'ять місяців вистачить?
Місіс Сімс запустила доглянуті руки в шевелюру.
— Так скоро... Дайте подумати... Якщо я знайду ще дві швачки... якщо черниці плестимуть мереживо лише для цієї сукні... про це весілля говоритиме вся Ірландія, вся Британія... Мушу встигнути, хай би що.
Вона усвідомила, що весь цей час говорила вголос, і прикрила долонею рота. Але вже було пізно.
Скарлет її пожаліла. Вона встала і простягнула руку, прощаючись.
— Лишаю сукню у ваших руках, місіс Сімс. Я цілковито вам довіряю. Повідомте, коли треба буде приїхати в Дублін на першу примірку.
Місіс Сімс потиснула її долоню.
— О, я сама до вас приїду, місіс О'Гаро. І називайте мене на ім'я, Дейзі.
У графстві Міт сонячні дні не приносили радості. Фермери боялися ще одного посушливого року. У Баллігарі хитали головами та пророкували кінець світу. Хіба Моллі Кінен не бачила, як підкидьок виходив із дому відьми? А потім ще Педді Конрой? Хоча, що він сам там робив, Педді зізнається хіба на сповіді. Шепотілися, що совині крики серед білого дня долинали звідси не те що до Тріма, а до значно дальшого Пайк-Корнера, а найкраще теля місіс Макгрудер ні з того, ні з сього померло посеред ночі. І коли наступного дня пішов дощ, це все одно не поклало край чуткам.
У травні Колум поїхав зі Скарлет на ярмарок у Дрогеду, наймати робітників. Пшениця вже достигала, траву на лугах от-от треба було косити, картопля стояла пишна і яскраво-зелена. І Колум, і Скарлет були незвично тихі, кожен зайнятий своїми думками. Колум хвилювався, що по всьому графству збільшують загони міліції та констеблів. Цілий полк щойно перевели до Навала, доповіли йому. Добре працювала Земельна ліга, Колум останній би заперечував, що зменшення ренти йде селянам на користь. Але страйки орендарів розлютили лордів. Тепер людей виселяли з домівок без попередження, миттєво підпалюючи солом'яні дахи — люди не встигали повиносити майно. Казали, вже двоє дітей згоріли заживо. Наступного дня поранили двох солдатів. У Маллінгарі заарештували трьох фенійців, включно із Джимом Дейлі. Його звинуватили у підбурюванні до бунту, хоча він увесь тиждень днями й ночами хіба розливав пиво у барі.
Минулий ярмарок наймів запам'ятався Скарлет лише одним — там був Рет із Бартом Морлендом. Цього разу вона навіть не глянула в напрямку стаєнь, і коли Колум запропонував прогулятися ярмарком, мало не криком відмовилася і заявила, що хоче додому. З того дня, як Скарлет розповіла Колуму, що збирається заміж за Фентона, між ними пролягла прірва. Він не говорив їй нічого різкого, але й не треба було. Гнів та осуд горіли в його очах.
Так само із місіс Фітц. За кого вони себе мали, що її осуджували? Хіба їм мало, що Скарлет лишає їм Баллігару? Більше їм від неї нічого і не потрібно. Ні, неправда. Колум був їй братом, а місіс Фітц — доброю подругою. Тим більше, могли би її зрозуміти. Несправедливо. Скарлет усюди ввижався осуд, навіть на обличчях крамарів у Баллігарі, коли вона навмисне заходила придбати у них що-небудь у вбогий місяць перед жнивами. «Ну що за дурниці, — казала собі вона. — Це тобі привиділося, бо ти сама не знаєш, як учинити. Це правильний крок, це заради Кет і заради мене. Моє життя — це лише моя справа». Вона була дратівлива зі всіма, крім Кет, і мало бачила доньку. Одного разу навіть піднялася кількома сходинками нової мотузяної драбини на вежу, але тоді передумала. «Я доросла жінка, не можна мені шукати розради у малої дитини». День у день вона працювала в полі, радіючи з того, що має роботу, тішачись болю в руках і ногах після напруженого дня. Але найбільше Скарлет раділа, що буде багатий урожай. Нарешті вона перестала боятися ще одного неврожайного року.
Двадцять четвертого червня, на День літнього сонцевороту, їй полегшало. Вогонь здіймався в небо високо, як ніколи, музика й танці заспокоїли її напружені нерви і поліпшили настрій. Коли за віковічним звичаєм над полями Баллігари підняли тост за Справжню О'Гару, Скарлет відчула, що все буде добре.
І все ж вона трохи шкодувала, що не їздила цього літа на жодні гостини. Не могла, боялася покинути Кет саму. Скарлет було самотньо. Кожної вільної хвилини — а таких видалося занадто багато — її гризли думки і тривоги. Вона майже зраділа, коли від місіс Сімс прийшла мало не істерична телеграма: з Голвейського монастиря досі не прислали мереживо і не відповідають на жодні листи й телеграми.