— Вони спалили мої стайні, Скарлет, спалили мої стайні. Я повіз Діжон у Белбріґґен, там невеликі скачки, але я подумав, їй сподобається побігати по піску, а коли ми повернулися додому, від стаєнь лишилося хіба чорне згарище. Господи, який там був сморід! Боже! Кожної ночі мені у вухах стоїть лемент нещасних коней, навіть коли я не сплю.
Скарлет занудило. Вона відставила горня. Не може бути. Хто би вчинив таке жахіття? Мабуть, це нещасний випадок.
— Це мої орендарі. Через ренту, розумієш. Чого вони мене так ненавидять? Я намагався бути хорошим землевласником, завжди намагався. Чого було не спалити дім? Едмунду Берровзу спалили дім. Хай би і мене із будинком спалили, що вже. Тільки не коней. Заради Бога, Скарлет! Що мої бідні, спалені живцем коні їм зробили?
Скарлет не знала, що йому сказати. Барт усім серцем любив тих коней... Хвилину, він поїхав із дому з Діжон. Своєю гордістю і надією.
— У вас лишилася Діжон, Барте. Почнете спочатку, виведете її жереб'ят. Вона така прекрасна кобила, гарнішої я не бачила. Я віддам вам стайні у Баллігарі. Ви їх пам'ятаєте? Ви самі сказали мені, що там, як у церкві. Поставимо там орган. Будете грати своїм жереб'ятам Баха. Не опускайте руки, Варте, треба жити далі. Я знаю, я сама бувала у відчаї. Не можна вдаватися, не можна.
Очі Джона Морленда згасли і потьмяніли.
— Я сьогодні їду до Англії, мій корабель відпливає о восьмій вечора. Ніколи більше не хочу ні бачити, ні чути жодного ірландця. Я сховав Діжон у безпечному місці, поки не продам. Вона сьогодні бігтиме на перегонах, після яких усіх коней розпродують. І коли це закінчиться, ноги моєї більше не буде в Ірландії.
Його погляд був трагічний. Однак очі залишалися сухими. Краще би він знову ридав, ніж оце скам'яніння. Здавалося, більше ніколи в житті в ньому не ворухнеться живе почуття. Ніби в ньому вмерла душа.
Тоді просто на її очах він перемінився. Страшним зусиллям волі до життя повернувся сер Джон Морленд. Він випростав спину і усміхнувся. В очах навіть промайнула смішинка.
— Бідолашна Скарлет, боюся, я вас вимучив. Яка жорстокість з мого боку. Пробачте мені. Я не пропаду. Не можу собі дозволити. Допивайте каву, от молодець, і їдьмо зі мною на перегони. Я від вашого імені поставлю на Діжон п'ять фунтів, купите на виграні гроші собі шампанського, коли вона лишить усіх далеко позаду.
Скарлет ще нікого так не поважала, як Барта Морленда у цю мить. Вона навіть спромоглася для нього на усмішку.
— Я ще п'ять накину згори, Барте, будемо з вами пити шампанське разом. Згода?
Вона плюнула на долоню і простягнула йому руку. Морленд плюнув на свою, вони вдарили по руках і він усміхнувся.
— От і молодець, — сказав він.
* * *
Дорогою до іподрому Скарлет намагалася згадати все, що знала про такі скачки, коли коней у кіпці розпродують. Власники мали заявити ціну ще до перегонів, а опісля — всіх коней виставляли на продаж. І незалежно від результату скачок власник мусив віддати коня за ті гроші, які просив із самого початку. На відміну від інших ірландських ярмарків, гут ніхто не торгувався. Якщо якогось коня ніхто не купив, його повертали господарю.
Хай які там діяли правила, Скарлет ні на мить не сумнівалася, що коня можна придбати і до перегонів. Щойно вони підійшли до трибун, вона спитала у Варта номер його ложі. Скарлет скоро повернеться, тільки поправить зачіску, — пояснила вона.
Щойно він зник із виду, Скарлет розпитала у стюарда, де продаватимуть коней опісля перегонів. Вона сподівалася, Барт запросив за Діжон шалені гроші. Скарлет збиралася сама купити кобилу і відправити йому потім у подарунок, коли він осяде в Англії.
— Що значить, Діжон уже купили? За правилами, коней продають лише після перегонів.
Службовець іподрому обережно стримав усмішку.
— Ви не єдина здогадалися прийти наперед, мадам. Мабуть, це властиво всім американцям. Покупець також з Америки.
— Я заплачу вдвічі більше.
— Не можна, місіс О'Гаро.
— А якщо я куплю Діжон у баронета до початку перегонів?
— В жодному разі.
Скарлет була у відчаї. Вона мусила купити цю кобилу для Варта.
— Якщо можна запропонувати...
— Так, будь ласка. Що я можу зробити? Це надзвичайно важливо.
— Можете спитати у нового власника, чи продасть він вам коня.
— Так і зроблю.
Якщо доведеться, Скарлет заплатить по-королівськи. Покупець — американець. Добре. В Америці гроші багато вирішують.
— Підкажете мені, де його шукати?
Чоловік у циліндрі глянув на аркуш паперу.
— Він зупинився в готелі «Джуріз». Принаймні, таку вказав адресу. Його прізвище — Батлер.