Скарлет сльози заслоняли очі.
— Ні-ні-ні, милий, любий мій Джоне Морленде, Барте. Ви все сказали так. Він кохає мене. Кохає. Це найкращі, найліпші слова, які я могла почути.
«Рет приїхав по мене. Саме тому він в Ірландії. Не заради Бартової кобили, він міг би купити її з Чарлстона. Він приїхав по мене, щойно знову став вільний. Мабуть, він тужив за мною так само, як я за ним. Мушу повернутися додому. Я не знаю, де шукати його, але він сам мене знайде. Оголошення про весілля його шокувало, це добре. Це його не зупинить. Ніщо не зупинить Рета Батлера, коли він чогось хоче. Рет Батлер не дивитиметься на титули, горностаї або тіари. Він прагне мене, і він по мене приїхав. Я знаю. Я знала, що він кохає мене, увесь цей час я не помилялася. Я знаю, що він поїде до Баллігари. Зустріну його там».
— Прощавай, Варте, я мушу йти, — сказала Скарлет.
— Не хочете побачити, як Діжон прийде першою? А як же наші ставки?
Але вона вже зникла. Джон Морленд похитав головою. От уже ці американці! Захопливі люди, але він їх ніколи не зрозуміє.
Скарлет на десять хвилин спізнилася на потяг до Дубліна. Наступний відправлявся аж о четвертій. Вона роздратовано закусила губу.
— Коли наступний потяг на схід? Байдуже, до якої станції.
— Якщо хочете, можете сісти до Енніс. Це на схід від Етенрі, а звідти — на південь. Потяг має два нові вагони, леді дуже хвалять, що гарні... Або потяг до Кілдера, але на цей ви не встигнете, вже просвистів свисток перед відправленням... Або в Туам, туди недалечко, і то більше на північ, ніж на схід, але локомотив найліпший на всю велику західну залізницю... мадам?
Скарлет уже заливала гіркими слізьми уніформу чоловіка, який стояв біля бар'єру на платформу.
— ...отримала телеграму дві хвилини тому, мого чоловіка переїхала підвода з молоком, я мушу сісти на цей потяг до Кілдера!
Цим потягом вона подолає трохи більше, ніж половину дороги до Тріма з Баллігарою. Якщо доведеться, решту Скарлет пройде і пішки.
Кожна станція здавалася їй тортурами. Чого так довго? «Швидше, швидше, швидше!», — кричало її серце під стукіт коліс. Її валіза лишилася у найкращому номері голвейського готелю «Рейлвей», у монастирі черниці сліпали над останніми петлями вишуканого мережива. Байдуже до всього. Скарлет мусила дістатися дому, чекати там на Рета. Якби тільки Джон Морленд швидше їй усе розповів, вона би встигла на потяг до Дубліна. Може, ним поїхав і Рет. Хто знає, куди він пішов з Бартової ложі?
До станції Моут потяг прибув аж через три з половиною години. Там Скарлет зійшла. Вже було по четвертій, але принаймні вона вже була на пів-дорозі додому, замість щойно виїжджати з Голвея.
— Де мені купити доброго коня? — спитала вона на станції. — Я заплачу будь-які гроші, аби тільки було сідло, вуздечка і швидкий кінь.
Їй треба було подолати ще майже п'ятдесят миль.
Власник коня хотів поторгуватися. «Хіба то не половина радості від угоди?» — спитав він друзів у корчмі «Королівська карета» після того, як пригостив пивом кожного там присутнього. Божевільна леді жбурнула йому золоті соверени і помчала геть, ніби за нею чорти пустилися. На чоловічому сідлі! Сором навіть сказати, як у неї задерлися спідниці, аж до спіднього, вище шовкових панчіх. А черевики такі тоненькі, годі навіть ходити, не те що тримати в стременах.
Коли Скарлет через міст завела кульгавого коня у Маллінгар, доходила сьома вечора. У візничому дворі вона тицьнула повід конюхові.
— Кінь не кривий, просто втомлений і засапаний, — сказала вона. — Повільно його остудіть, і буде як новий, хоч і спочатку був не дуже добрий. Віддам вам задарма, якщо продасте мені одного з мисливських коней, яких тримаєте для офіцерів із форту. І не треба мені розказувати, що у вас таких нема, я їздила з офіцерами на полювання і знаю, де вони брали коней. Якщо засідлаєте менше ніж за п'ять хвилин, докину ще один золотий.
Десять по сьомій вона вже мчала навпростець по вказаному коротшому шляху. Їй лишалося подолати двадцять шість миль.
О дев'ятій вечора вона промчала повз замок у Трімі і виїхала на дорогу до Баллігари. Кожен м'яз у її тілі болів, кістки наче потріскали. Але до дому лишалося всього ледь більше трьох миль, і сутінковий туман ніжно і м'яко холодив очі та шкіру. Почав накрапати лагідний дощик. Скарлет подалася вперед, поплескала коня по шиї.