Вона вже й рада була б забрати додому Вейда з Еллою, аби не лишатися самій, але Сьюлін написала, що діти в Тарі одне за одним похворіли на вітряну віспу, і в них тепер карантин, поки всіх не відпустить свербляча зараза.
Можна було знову подружитися із Бартс та рештою спільних друзів. Ну і що, що вона назвала Меймі свинею, вона твердошкіра, як цегляна стіна. Скарлет ще й тому подобалося мати «покидьків» за друзів, що їх можна лаяти. коли заманеться, а вони все одно приповзуть назад. «Я ще так низько не впала, дяка Богу. Нізащо до них не приповзу, я тепер знаю, які вони ниці.
Просто так рано вечоріє, і ночі тягнуться довго, і сон до мене не йде. Все стане краще, коли перестане дощити... коли закінчиться зима... коли Рет повернеться додому...»
Нарешті дощі вщухли, і настали холодні яскраві дні. Сонце іскрило у сліпуче-синьому небі, лише подекуди клапті хмар даленіли у високості. Коллтон викачав стоячу воду з підвальної ями, і червона джорджійська глина задубіла під пронизливим вітром, неначе цегла. Тоді він замовив цемент і дерево для опалубки під фундамент.
Скарлет із головою поринула у передсвятковий шал купівлі подарунків. Скоро було Різдво. Вона накупила ляльок для Елли і кожної з дівчат Сьюлін: для меншеньких — ганчір'яних, набитих м'якою тирсою, із кругленькими порцеляновими личками, ручками й ніжками; для Сьюзі й Елли — майже однакових лялечок із зугарними шкіряними валізами, повними красивих суконь. Із Вейдовим подарунком було складніше, Скарлет ніколи не знала, що йому вигадати. Тоді вона згадала, як Тоні Фонтейн обіцяв навчити його крутити на пальцях шестизарядники, і купила Вейдові пару револьверів, замовивши гравіювання з його ініціалами на руків'ях, інкрустованих слоновою кісткою. Подарунок для Сьюлін знайшовся легко — шовковий ридикюль, розшитий бісером, надміру пишний, щоб носити його в селі, ще й золота монета у двадцять доларів на додачу, що точно вже пригодиться. Знайти щось для Вілла було нереально. Скарлет обійшла всі крамниці, тоді змирилася і купила йому ще один кожух із овчини, як торік і позаторік. Головне — не подарунок, а увага, твердо сказала вона собі.
Вона довго вагалася, але врешті вирішила нічого не купувати для Бо. Індія могла повернути подарунок, навіть не розпаковуючи. Поза тим, у нього було все необхідне, подумала вона гірко. Кредитний рахунок Вілксів у її крамниці більшав із кожним тижнем.
Ретові вона купила золоті ножиці для сигар, але не наважилася відправити. Натомість, вона подбала про напрочуд гарні, кращі, ніж зазвичай, подарунки для двох своїх чарлстонських тітоньок. Можливо, вони похваляться Ретовій матері, яка дбайлива у них племінниця, а місіс Батлер, імовірно, передасть Рету.
«Цікаво, чи він мені щось надішле? Чи щось мені привезе? А, може, сам приїде додому на Різдво, щоб не давати приводу для пліток?»
Думка була настільки правдоподібна, що Скарлет із щасливим завзяттям стала прикрашати будинок. Коли дім перетворився на лісове шатро із соснових гілок, гостролисту і плюща, решту галузок вона відвезла в крамницю.
— Ми завжди вішаємо у вікні гірлянду з блискучої мішури, місіс Батлер. Більше нічого не треба, — заперечив Віллі Кершоу.
— Не вказуйте мені, що треба, а що ні. Я кажу, поприв'язуйте до прилавків соснові галузки і почепіть віночок із гостролисту на двері. Люди відчують дух Різдва і втратять більше грошей на подарунки. У нас замало подарункових дрібничок. Де та велика коробка з віялами з промасленого паперу?
— Ви наказали сховати її подалі. Сказали не займати полиці цяцьками, коли людям потрібні цвяхи і пральні дошки.
— Дурню, то було тоді, а це тепер. Несіть їх сюди.
— Ну, я не зовсім певен, де я їх сховав. Це було давно.
— Матір Божа! Йдіть, запитайте, чого хоче той чоловік. Я сама знайду, — Скарлет влетіла у комірку за торгівельним залом.
Вона залізла на драбину і саме переглядала гори старих запилених коробок на верхній полиці, коли з-за стіни долинули знайомі голоси місіс Меррівезер та її дочки Мейбел.
— Ти ж казала, ноги твоєї не буде в магазині Скарлет, мамо.
— Тихо, продавець ще тебе почує. Ми обійшли всі крамниці у місті, і ніде нема ні шматка чорного оксамиту. Без нього я костюм не завершу. Хто коли бачив, щоб королева Вікторія вдягнула кольорову пелерину?