Скарлет нахмурилася. Про що це збіса вони говорять? Вона тихо спустилася з драбини, навшпиньки підійшла до стіни і припала до неї вухом.
— Ні, мем, — говорив продавець. — У нас рідко запитують оксамит.
— Я так і думала. Ходімо, Мейбел.
— Якщо ми вже прийшли, може, тут знайдеться пір'я для мого костюму Покахонтас, — переконувала Мейбел.
— Дурниці. Ходімо. Не треба нам було сюди й заходити. А якби нас хтось побачив? — важкі кроки місіс Меррівезер швидко прогупали до виходу.
Вона голосно захряснула за собою двері.
Скарлет повернулася на драбину. Увесь її різдвяний настрій геть зіпсувався. У когось буде костюмована вечірка, а її не запрошено. Чого вона лише помагала Ешлі — хай би гепнувся до Меллі в могилу і скрутив собі в'язи! Вона знайшла потрібну коробку і жбурнула її додолу — коробка тріснула, і яскраві віяла висипалися на підлогу широкою дугою.
— Тепер попідбирайте і обтрусіть їх усі, — наказала вона. — Я їду додому.
Вона краще помре, ніж розридається на очах у власних працівників.
У кареті на неї чекала свіжа газета. Скарлет так захопилася різдвяними прикрасами, що ще її не читала. І зараз не дуже хотілося, але за газетою жоден цікавий носопхайко не побачить її обличчя. Вона розгорнула складені газетні листки і відкрила на центральній сторінці, де друкували «Наш чарлстонський вісник». Писали виключно про повторне відкриття Вашингтонського іподрому і про майбутній день перегонів у січні. Скарлет пробігла очима захоплений опис довоєнних тижнів перегонів — традиційні чарлстонські вихваляння, буцім усе в них найкраще та найелегантніше — і передбачення, що січнева подія до них дорівняється або, може, і перевершить. Якщо вірити кореспонденту, святкування триватиме кілька тижнів, і щодня будуть вечірки, а щовечора даватимуть бал.
— І Рет Батлер не про пустить жодного, закладуся, — буркнула Скарлет і кинула газету на підлогу.
Її погляд зачепився об заголовок на першій сторінці: «КАРНАВАЛ ЗАВЕРШИТЬСЯ БАЛОМ-МАСКАРАДОМ». Ось про що, мабуть, говорила стара дракониця із Мейбел, здогадалася Скарлет. «Усі на світі, усі, крім мене, ходять на прекрасні вечірки». Вона знову схопила газету і взялася читати статтю:
«Тепер, коли завершено планування і підготовку, можна оголосити, що 6 січня Атланта вдостоїться Карнавалу, рівного пишнотою відомому ново-орлеанському Марді Гра. "Товариство святкування Святвечора", створене нещодавно провідними особами суспільного та ділового життя нашого міста, зініціювало цю неймовірну подію. Над Атлантою владарюватиме Король Карнавалу у супроводі придворної знаті. Король перетне місто на королівській платформі під час параду, що розтягнеться вулицями більше ніж на милю. Всіх мешканців Атланти, що на цей один день стануть його підданцями, запрошують поглянути на парад і помилуватися його чудесами Розклад і маршрут параду буде оголошено в наступних випусках нашої газети.
Цілоденне свято завершиться балом-маскарадом, заради якого оперний театр Д女ва перетвориться на справжню Країну Чудес. Організатори роздали майже три сотні запрошень найкращим Лицарям Атланти та її найчарівнішим Леді..»
— Чорт! — вигукнула Скарлет.
Тоді її охопив розпач, і вона розплакалася, як дитина. Нечесно, що Рет танцюватиме й розважатиметься у Чарлстоні, а всі її вороги — веселитимуться в Атланті, коли сама вона сидітиме одиноко у великому німотному будинку. Вона ж їм не зробила нічого такого жахливого, щоб заслужити на таке покарання.
«І ніколи в житті не була така слабкодуха, щоби плакати через них», — сказала вона собі сердито.
Скарлет витерла сльози тильним боком долоні. Вона не буде марно побиватися. Вона отримає, що бажає. Вона потрапить на бал — вона знайде спосіб.
Дістати запрошення на бал було не те що можливо — це було навіть нескладно. Скарлет дізналася, що більшу частину розхваленого параду сформують прикрашені фургони, виставлені власниками крамниць для реклами своїх товарів. Звісно, вони платили за участь і своїм коштом оздоблювали фургони-«платформи», але кожна представлена крамниця отримувала два запрошення на бал. Скарлет виділила Віллі Кершоу гроші й відправила його записати «Універсальну крамницю Кеннеді» в список учасників параду.
Це посилило її віру, що все на світі можна купити. Гроші могли все.
— Як ви прикрасите фургон, місіс Батлер? — спитав Кершоу.