Питання відкривало сотні можливостей.
— Я подумаю про це, Віллі.
Ох, вона могла думати годинами і годинами — згаяти не один вечір, вигадуючи, як убрати свою платформу так, щоб усі інші поруч із нею виглядали жалюгідно.
А ще треба було подбати про костюм для балу. О, скільки ж це займе часу! Доведеться знову переглянути всі модні журнали, з'ясувати, що вдягнуть інші, вибрати тканину, призначити примірки, підібрати зачіску...
О ні! Вона ще носить неглибоку жалобу. Звісно ж, вона не мусить одягати чорне на бал-маскарад? Скарлет ніколи ще не була на такому балу, вона не знала правил. Але вся суть у тому, щоб тебе не впізнали, хіба ні? Виглядати інакше, ніж зазвичай, замаскуватися. Тоді вона точно не може вдягнути чорне. Цей бал подобався їй ще більше із кожною хвилиною.
Скарлет поспіхом закінчила всі свої справи в крамниці і подалася до кравчині, місіс Марі.
Опасиста місіс Марі вийняла з рота жмуток шпильок і доповіла, дихаючи із присвистом, що леді замовили костюми Троянди — рожева бальна сукня, обшита по низу шовковими трояндами... Сніжинки — біла сукня, оторочена накрохмаленим і розшитим блискітками білим мереживом... Ночі — темно-синій оксамит, вишитий срібними зірками... Світанку — шовкова світло-рожева спідниця поверх нижньої, із темно-рожевою каймою... Пастушки — сукня в смужку і білий фартушок із мереживом по краю...
— Гаразд, гаразд, — нетерпляче перервала Скарлет. — Я зрозуміла, що вони шиють. Завтра вам скажу, що шити для мене.
Місіс Марі скинула руки до неба.
— Але я не встигну пошити вам сукню, місіс Батлер. Мені й так довелося шукати двох додаткових швачок, і то не знаю, як його вчасно закінчити... Я ніяк не можу взятися ще за один костюм, крім тих, які вже обіцяла.
Скарлет лиш відмахнулася від її заперечень. Вона знала, що може наполягти на своєму. Складніше було вирішити, що вона хоче вдягнути.
Відповідь прийшла, коли вона розкладала пасьянс, збуваючи час перед обідом. Скарлет підглянула у колоду — чи випаде їй потрібний король. Ні, до короля ще дві дами. Пасьянс не зійдеться.
Карткова дама! Точно. Вона одягне чудесну сукню із довгим шлейфом, отороченим білим хутром. І стільки коштовностей, скільки заманеться.
Скарлет кинула карта на стіл і побігла нагору до скриньки з прикрасами. Чому, ну чому щедрості Рета ніколи не вистачало на коштовності? Він купував їй усе, що вона хотіла, але з коштовностей визнавав тільки перли. Скарлет витягувала нитку за ниткою, складала на столику. Ось! Діамантові сережки. Їх вона точно вдягне. А перли можна вплести у волосся і ще одягнути перлинне намисто з браслетами. Як шкода, що заручальний перстень зі смарагдами й діамантом доведеться залишити вдома. Якщо її по ньому впізнають, то уникатимуть. Скарлет розраховувала, що костюм і маска захистять її від місіс Меррівезер, Індії Вілкс та решти жінок. Вона збиралася чудово провести час, не пропустити жодного танцю і знову відчути себе частиною атлантського життя.
До п'ятого січня вся Атланта вже була прикрашена і готова до завтрашнього свята. Міська влада оголосила шосте число всезагальним вихідним і наказала прибрати всі будинки, повз які мав пройти парад, червоними і білими стрічками — такі були барви Короля Карнавалу, якого за традицією називали латинським «Rex».
Скарлет про себе вважала, що закривати крамницю у день, коли на свято поз'їжджаються люди з усіх навколишніх сіл, — страшенний збиток. Але почепила пишні розетки зі стрічок у вікні крамниці та на чавунній огорожі перед домом і разом з усіма захоплено видивлялася на оздоби, розвішані по Вайтгол-стрит та Маріетта-стрит. Обабіч вулиць на кожному ліхтарному стовпі, на кожному будинковому фасаді майоріли стяги і прапорці, щоб останній відрізок свого шляху до трону Король-Рекс проїхав правдивим тунелем із яскравого червоно-білого полотна.
«Треба було Вейда з Еллою привезти з Тари на парад, — подумала Скарлет. Але вони, мабуть, ще не відійшли від хвороби, швидко підказав їй розум. — І квитків на бал для Сьюлін із Віллом у мене нема. Поза тим, я відправила їм силу-силенну різдвяних подарунків».
У день карнавалу з самого ранку не вщухав дощ, і це розвіяло решту її докорів сумління. Діти би й так не стояли під холодним дощем, аби лише подивитися на парад.
А от вона стояла. Скарлет закуталася в теплу шаль і стала на кам'яну лавку біля воріт, сховавшись під великою парасолею. Їй було добре все видно згори, понад головами й парасолями глядачів, які товпилися на пішохідних доріжках уздовж основного маршруту параду.
Як і було обіцяно, парад розтягнувся більше ніж на милю. Це було хоробре і жалюгідне видовище. Дощ мало не вщент зруйнував костюми в стилі середньовічної знаті. Червона фарба потекла, мокре страусове пір'я похилилося далі, ошатні колись оксамитові капелюхи обвисли на головах, наче в'яле листя салату. Піші герольди із пажами промерзли і змокли, але йшли затято, лицирі-верхівці з похмурими лицями понукували брудних коней, які вгрузали копитами у слизьке болото. Скарлет заплескала з усіма графу-маршалу — це був дядечко Генрі Гамільтон, якому, здається, єдиному з усіх було весело. Він чвакотів вулицею на босяка, в одній руці ніс чоботи, а в другій — задрипаного капелюха, махав натовпу то однією, то другою рукою і усміхався від вуха до вуха.