Скарлет і собі усміхнулася, коли повз неї повільно проїхали придворні дами у відкритих екіпажах. Перші особи Атланти були в масках, але з їхніх облич виразно читалося стоїчне нещастя. На голові у Мейбел Меррівезер в образі Покахонтас стирчало понуре пір'я, по якому дощові краплі стікали їй на щоки і шию. З костюмів місіс Елсінг та місіс Вайтінг легко вгадувалися їхні героїні: творчиня американського прапору Бетсі Росс та англійська медсестра Флоренс Найтінґейл — щоправда, мокрющі й промерзлі. Місіс Мід була чхаючим уособленням Старих Добрих Часів у хмарі мокрої тафти на обручах, що правила їй за спідниці. Лише місіс Меррівезер дощ не став на заваді. Її королева Вікторія тримала широку чорну парасолю над сухою королівською головою. На оксамитовій пелерині не було ні цятки.
Дами проїхали, і настала довга пауза, глядачі почали розходитися. Аж раптом іздалеку почулася мелодія «Діксі». Не минуло й хвилини, як увесь натовп зірвався шаленими оваціями, люди гукали і плескали, поки оркестр не підійшов ближче, по тому запала тиша.
То був малий оркестр: всього два барабанщики, ще двоє грали на свистілках і ще один — на мелодійному, пронизливому корнеті. Але музиканти були в сірих мундирах Конфедерації, із золотими поясами та яскравими мідними ґудзиками. А попереду них ішов однорукий ветеран і в єдиній своїй руці ніс конфедератський стяг. Прапор, із почесно зношеними, вицвілими зірками й смугами — і його несли урочистим парадом по Пічтрі-стрит. Усі мовчали — кожному із присутніх стиснуло горло.
По щоках у Скарлет потекли сльози, але то були не сльози поразки, а сльози гордості. Шерманове військо спалило Атланту, янкі розграбували Джорджію, але їм не вдалося знищити Південь. Вона бачила такі ж сльози на обличчях чоловіків і жінок попереду. Всі опустили парасольки і стояли з непокритою головою, вшановуючи прапор.
Вони стояли рівно і гордо, під холодним дощем, довго стояли. За оркестром пройшла колона ветеранів Конфедерації у поношеній формі, в якій вони повернулися додому — з домотканого сукна, пофарбованого в сіро-коричневе барвником із горіхової шкаралупи. Вони марширували під «Діксі» так, ніби знову були молоді, і вимоклі під дощем глядачі-південці для них спромоглися і на овації, і на свист, і на пронизливий, приголомшливий бойовий клич конфедератського війська.
Овації тривали, поки ветерани не зникли в далечині. Тоді люди знову підняли парасольки над головами і почали розходитися. Вони забули і про Короля, і про свято напередодні Святвечора. Найважливішу частину параду вони вже побачили і тепер ішли геть — промерзлі, мокрі, але натхненні. «Дивовижно», — чула Скарлет від десятків усміхнених містин, коли вони проходили повз її ворота.
— Парад ще не закінчився, — нагадала вона кільком перехожим.
— Хіба щось перевершить «Діксі»? — прозвучало у відповідь.
Скарлет похитала головою. Навіть їй нецікаво було дивитися на рекламні платформи, а вона над своєю добре попрацювала. І грошей купу витратила на крепований папір і сухозлітки, вже, мабуть, попсуті дощем. Принаймні тепер ніхто не загороджував дорогу, і можна було дивитися, сидячи на лаві. Не хотілося втомитися ще до вечірнього балу-маскараду.
Перша платформа з'явилася аж через десять нескінченних хвилин. Лише коли вона під'їхала ближче, Скарлет зрозуміла причину. Колеса фургона застрягали в червоному, вимішеному ногами й каретами глинистому болоті. Скарлет зітхнула і щільніше загорнулася в шаль. Схоже, доведеться довгенько чекати.
Більше години минуло, поки повз неї проїхали всі прикрашені фургони — зуби у Скарлет вже давно цокотіли від холоду. Принаймні її фургон був найкращим. Яскраві паперові квіти довкола фургона намокли, але не потьмяніли. І напис «Універсальна крамниця Кеннеді» зі срібно-золотої позлітки яскраво сяяв, навіть усипаний дощовими краплями. Скарлет знала: у діжках, підписаних «борошно», «цукор», «кукурудзяне борошно», «патока», «кава», «сіль», нічого не має, тож нічому і псуватися. А жерстяні ночви і пральні дошки не заіржавіють. Залізні чайники були й так пошкоджені — вона приклеїла паперові квіти на вм'ятини. Цілком пропали лише інструменти з дерев'яними ручками. Навіть відрізи тканини, які Скарлет так вигадливо розвішала на тонкому натягненому дроті, можна було виставити на розпродаж.