Вона танцювала так, як не танцювала роками. У голові паморочилося від п'янкого божевілля маскараду, від незвичної новизни, від шампанського, яке подавали на срібних тацях пажі в атласних костюмах, від захвату, що вона знову на вечірці, від свого безсумнівного успіху. Скарлет тріумфувала і вірила, що лишилася невідомою та невразливою.
Скарлет упізнала перестарілих дам старої гвардії. Вони були в тих самих костюмах, що й на параді. Ешлі вдягнув маску, але вона впізнала його з першого погляду. На рукав чорно-білого костюму Арлекіна він пов'язав жалобну стрічку. «Індія, мабуть, змусила його її супроводжувати, — подумала Скарлет. — Яка жорстокість. Звісно, її не обходить, чи це жорстоко — головне, аби порядно, а чоловік у жалобі, на відміну від жінки, не мусить відмовлятися від вечірок. Він може пов'язати жалобну стрічку на свій кращий костюм і залицятися до нової коханої, ледь першу дружину покладуть у труну. Але видно, що бідному Ешлі тут не до вподоби. Он який він понурий у своєму маскарадному костюмі. Ну, нічого, любий. Джо Коллтон будуватиме ще багато-багато таких будинків. Хай-но настане весна, і тобі треба буде поставити стільки дерева, часу на смуток не лишиться».
З кожною годиною маскарадний дух буяв дедалі сильніше. Кілька кавалерів намагалися випитати у Скарлет її ім'я, один навіть спробував припідняти її маску. Вона їх легко приборкувала. «Я ще не забула, як давати раду гарячкуватим хлопчиськам, — подумала вона, усміхаючись. — А вони і є хлопчиська, хоч би скільки їм було. По кутках ховаються, аби хильнути щось міцніше за шампанське. Ще трохи, і гукатимуть конфедератський бойовий клич».
— Ви чомусь усміхаєтеся, о моя Королево Таємниць? — зауважив огрядний кавалерист, який, здавалося, докладав усіх сил, щоби відтоптати їй ноги.
— Я усміхаюся вам, — відповіла Скарлет лукаво.
Ні, нічого вона не забула.
Коли палкий китаєць перехопив її у кавалериста, запрошуючи вже втретє за вечір, Скарлет заблагала перепочинку — крісло і келих шампанського. Кавалерист боляче потоптався їй по великому пальцю на нозі.
Але по дорозі до ряду крісел вона раптом оголосила кавалерові, що оркестр саме заграв її улюблену пісню, і вона не переживе, якщо її пропустить.
Там була тітонька Туп із місіс Елсінг. Вони впізнали її чи ні?
Злість і страх потьмарили її задоволення. Вона дуже гостро відчувала і біль у пальці, і запах віскі від подиху китайця.
«Не буду думати про це зараз, ні про місіс Елсінг, ні про палець. Нікому не дозволю зіпсувати мені розвагу». Вона спробувала відштовхнути подалі тривожні думки і з головою поринути у веселощі.
Але, супроти її волі, погляд її весь час повертався до краю бальної зали і тих, хто там сидів чи стояв.
Очі її ковзнули по високому бородатому пірату, який підпирав плечима одвірок, і він їй вклонився. У Скарлет подих перехопило. Вона знову повернула голову в його бік, придивилась уважніше. Щось у ньому було... якийсь дух зухвалості...
Пірат був одягнений у вихідну білу сорочку і темні костюмні штани. Нічого маскарадного, тільки два пістолі, заткані за широкий червоний шовковий пояс. Пасма кошлатої бороди прикрашені синіми бантами. Обличчя його закривала проста чорна півмаска. Вони ж не знайомі? Чи знайомі? Мало хто цими днями носив густу бороду. І все ж, він так стояв. І так дивився на неї, ніби бачив крізь маску.
Скарлет утретє повернулася в його бік, і він усміхнувся, сліпучо-білі зуби зблиснули на смаглявому обличчі. Скарлет мало не вмліла. Це був Рет.
Не може бути... Їй, мабуть, привиділося... Ні, неправда, більше ніхто би її так не вразив. Хіба це на нього не схоже? З'явитися на балу, куди більшість людей не можуть дістати запрошення... Рет усе міг!
— Вибачте, я мушу йти. Ні, справді, мушу, — вона відштовхнула китайця і побігла до свого чоловіка.
Рет ще раз вклонився.
— Едвард Тіч до ваших послуг, мем.
— Хто?
Він думає, вона його не впізнала?
— Едвард Тіч, більше відомий як Чорна Борода, найбільший лиходій із усіх, хто колись борознив води Атлантики, — Рет підкрутив прикрашене бантом пасмо бороди.
У Скарлет серце тьохнуло. «Йому весело, — подумала вона, — знову ці його жарти, які він знає, що мені невтямки. Зовсім як раніше... до того, як усе пішло шкереберть. Тепер обережно, нізащо не можна схибити. Нізащо. Що би я сказала раніше, до того, як так його полюбила?»