— Попроси загорнути мені решту, я заберу його з собою, — попрохав він. — У мене єдина пристрасть — торти з отакенним шаром крему. Я завжди був ласуном.
Скарлет засміялася і передала прохання на кухню.
— Це ти на Селлі наклепи зводиш, Тоні? Вона хіба не вишукано готує?
— Селлі? Хто тобі таке сказав? Вона щовечора готувала добірні десерти, спеціально для мене. Алекс моєї слабкості не розділяє, і тепер вона може не турбуватися.
Скарлет спантеличено глянула на нього.
— Ти що, не знала? — запитав Тоні. — Я думав, Сьюлін писала про це у листі. Скарлет, я повертаюся до Техасу. Прийняв рішення десь коло Різдва.
Вони говорили й говорили. Спочатку вона благала його залишитися, аж доки незграбне збентеження Тоні змінилося знаменитою Фонтейнською запальною вдачею.
— Хай йому грець, Скарлет, помовч уже! Я ж намагався, Господь мені свідок, я намагався, але я цього не втримую. І досить мене допікати. — Від його голосу дармовиси на канделябрі захиталися і задзвеніли.
— Та ж подумай про Алекса, — наполягала вона.
Від виразу обличчя Тоні вона враз замовкла. Коли він заговорив, його голос залунав дуже тихо.
— Я намагався, — сказав він.
— Вибач мені, Тоні.
— І ти мені, дорогенька. Може, попросиш свого бундючного дворецького відкоркувати ще одну пляшку, і змінимо тему?
— Розкажи мені про Техас.
Карі очі Тоні запалали вогнем.
— Там на сотні миль нема жодного паркана. — Він засміявся і додав: — Бо там і загороджувати нічого, хіба що пісок і сухі будяки. Але коли опиняєшся сам на сам з усім цим порожнім обширом, тоді розумієш, хто ти насправді. Там не існує минулого, не треба триматися за уламки, що тобі залишилися. Усе відбувається цю ж мить, ну хіба ще у майбутньому, але не в минулому.
Він підняв келих для тосту.
— Ти виглядаєш, наче з картинки, Скарлет. Рет, очевидно, не дуже тямущий, бо не залишив би тебе тут саму. Я б залюбки до тебе позалицявся, якби знав, що це зійде мені з рук.
Наче кокетка, Скарлет струсонула кучерями. Було весело знову грати у старі ігри.
— Тоні Фонтейн, з тебе стане й до моєї бабусі позалицятися, якби вона була єдиною жінкою у товаристві. Кожна жінка, що опиняється з тобою в одній кімнаті, наражається на небезпеку цих чорних очей та білосніжної усмішки.
— Дорогенька, ти ж знаєш, що це неправда. Я — найгалантніший чоловік у світі... окрім тих випадків, коли сліпуча краса дами начисто відбиває мені пам'ять про добрі манери.
Вони обмінювалися тонкими дотепами і насолоджувалися миттю, потім челядник приніс пляшку шампанського, і вони цокнулися склянками. Скарлет захмеліла від утіхи, Тоні сам допивав залишок у пляшці, розповідаючи байки про Техас, вона ж від сміху аж за боки бралася.
— Тоні, я б залюбки запросила тебе залишитися на довше, — сказала вона, коли Тоні прогудів, що зараз засне просто на столі. — Я вже давно так не веселилася.
— Якби ж я міг. Я не проти їсти й пити і гуляти на широку ногу у товаристві вродливої і веселої жінки. Але я мушу скористати з цього потепління. Завтра поїду на захід, поки знову не вдарили морози. Мій поїзд відходить на світанку. Вип'єш зі мною кави перед від'їздом?
— Від такої пропозиції я нізащо не відмовлюся.
Елаяс відвіз їх на вокзал ще перед світанком, і Скарлет махала хустинкою, поки Тоні сідав у поїзд. Із собою в нього були малий шкіряний ранець і велика полотняна торба, в якій лежало сідло. Коли він позакидав їх на платформу вагона, то обернувся і помахав своїм широкополим техаським капелюхом з обідком зі шкіри гримучої змії. Від цього жесту в нього розкрилася пола пальта, і Скарлет помітила на поясі кобуру з шестизарядними револьверами.
«Добре хоч він затримався настільки, щоби навчити Вейда крутити свого револьвера, — подумала вона. — Тільки б собі ногу не прострелив». Вона послала Тоні повітряний поцілунок. Він простягнув капелюха, наче кошика, щоб його упіймати, пошукав за ним на дні, витяг і поклав у годинникову кишеньку жилета. Поїзд рушив, а Скарлет і далі сміялася.
— Їдьмо на мою ділянку, де працює містер Коллтон, — сказала вона Елаясу. На той час, як вони туди доїдуть, сонце вже підіб'ється, і якщо робітники ще не почали копати, вона задасть їм добрячого прочухана. Тоні мав рацію. Треба скористати з потепління.
Джо Коллтон стояв на своєму.
— Я вийшов на роботу, місіс Батлер, як і обіцяв, але саме цього я й остерігався. Відлига не сягнула глибини, потрібної для копання підвалу. Мусить пройти ще місяць, доки я зможу розпочати.
Хоч як Скарлет улещувала його, хоч як шпетила, той був невблаганний. Місяць по тому вона й досі кипіла від злості, коли записка від Коллтона знову привела її на будівельний майданчик.