Скарлет пожбурила листа на стіл. То от яку історію плете всім Рет! Що вона відмовляється покинути крамницю і поїхати з ним до Чарлстона. Але ж безсоромний брехун! Та вона благала його взяти її з собою, коли він їхав. Як він посмів зводити на неї такий наклеп? Їй буде що сказати містеру Рету Батлеру, коли він повернеться додому.
Вона метнулася до креденса, хлюпнула бренді у склянку. Кілька крапель бризнуло на блискучу поверхню стола. Вона змахнула їх рукавом халата. Клятий негідник, він же буде все заперечувати. А вона помахає в нього перед носом листом від тітки Юлейлії. Чи посміє він назвати найближчу подругу своєї матері брехухою?
Раптом уся лють випарувалася, і мороз пішов поза шкірою. Вона знала, що він відповість: «А ти б хотіла, щоби я розповів правду? Що я пішов, тому що життя з тобою було нестерпне?»
Який сором. Будь-що було краще за це. Навіть самота, в якій вона чекала його повернення додому. Рука сама піднесла склянку до губ, і вона зробила великий ковток.
Якийсь рух привернув її увагу, вона помітила його відображення у дзеркалі над буфетом. Скарлет повільно опустила руку і поставила склянку долі. Вона поглянула собі в очі. Від побаченого вони переполохано розширилися. Вона вже кілька місяців не дивилася на себе, а тому не могла повірити, що ця бліда, худа жінка з запалими очима має до неї якийсь стосунок. Боже, та її волосся виглядало так, наче його тижнями не мили!
Що з нею сталося?
Рука автоматично потягнулася до карафки, наче відповідаючи на її питання. Скарлет відсмикнула руку і побачила, що вона в неї трясеться.
— Боже милий, — прошепотіла вона і схопилася за край креденса, щоби втримати рівновагу, задивившись на власне відображення. — Дурепа! — вилаяла себе. Її очі заплющилися, а по щоках покотилися сльози, проте вона змахнула їх тремтячими пальцями.
Їй так захотілося випити, як ще ніколи нічого не хотілося. Скарлет облизала пересохлі губи. Права рука сама собою смикнулася і схопилася за шийку сяйливої кришталевої карафки. Вона глянула на свою руку так, наче та належала комусь іншому, на важку мерехтливу гранчасту карафу і на обіцяне забуття, що у ній ховалося. Поволі, спостерігаючи за своїми рухами у дзеркалі, вона зняла карафку з креденса і відступила від власного моторошного відображення.
Потім набрала повні легені повітря і замахнулася з усієї сили. Карафка зблиснула на сонці блакитним, червоним і фіолетовим, а потім поцілила у масивне дзеркало. В якусь мить Скарлет побачила, як її обличчя розтріскується на шматки, помітила свою перекошену переможну посмішку. Потім посріблене скло розлетілося, а дрібні осколки всіяли стільницю. Верхня частина дзеркала накренилася з рами і чималими гострими уламками посипалася з оглушливим звуком на креденс, на підлогу і на скло, яке осипалося раніше.
Скарлет ридала, сміялася і кричала, спостерігаючи нищення власного зображення:
— Боягузка! Боягузка! Боягузка!
Вона не відчувала дрібних порізів, які залишалися на руках, шиї та обличчі від осколків. Вона відчула солонуватий смак на язику, піднесла руку до цівочки крові, що збігала по щоці, і здивовано глянула на закривавлені пальці.
Скарлет втупилася у місце на стіні, де щойно було її відображення, але його вже не стало. Вона нервово засміялася. Ну й нехай котиться до всіх чортів!
На шум до дверей позбігалися слуги. Вони тулилися одне до одного, боялися увійти в кімнату і боязко глипали на випростану постать Скарлет. Зненацька вона повернулася до них, і Пенсі скрикнула, жахнувшись від виразу на її закривавленому обличчі.
— Ідіть собі, — спокійно сказала Скарлет. — Зі мною все гаразд. Ідіть геть. Я хочу побути на самоті. — Вони підкорилися без зайвих слів.
Скарлет була сама, хотіла вона цього чи ні, і жодне бренді на світі не могло змінити цей факт. Рет не збирався вертатися додому, цей будинок більше не був йому домівкою. Вона вже давно це знала, тільки відмовлялася визнавати. Вона була боягузкою і дурепою. Не дивно, що вона не впізнала жінку у дзеркалі. Та дурноверха боягузка була не Скарлет О'Гара. Скарлет О'Гара ніколи — як там кажуть — не топила свого горя у чарці. Скарлет О'Гара не ховалася за надіями. Вона ставала на бій з найгіршим, що підкидала їй доля. Вона виходила назустріч небезпеці, щоб домостися того, чого хотіла.
Скарлет стрепенулася. Вона так близько підійшла до поразки.
Досить. Настав час — давно настав — узяти своє життя у власні руки. Більше не буде бренді. Більше вона не опиратиметься на цю милицю.