— Джонсборо, мем, — повідомив кондуктор. Скарлет закліпала і випросталася.
— Дякую.
Скарлет пошукала у вагоні Пенсі зі своїми валізами. Вона з тої дівчини шкуру здере, якщо та повіялася в інший вагон. Ох, якби ж то дамі не треба було возитися з компаньйонкою щоразу, коли вона виходила з дому. Сама б набагато краще впоралася. Он і вона.
— Пенсі, знімай валізи з полиці. Ми приїхали.
До Тари залишилося всього п'ять миль. Незабаром вона буде вдома. Вдома!
Вілл Бентін, чоловік Сьюлін, зустрічав її на платформі. Вона була шокована, побачивши Вілла, перші кілька митей завжди супроводжувалися шоком. Скарлет щиро любила і поважала Вілла. Їй завжди хотілося мати брата, і вона уявляла його схожим на Вілла. Якби тільки не та дерев'янка замість ноги, якби тільки він не походив з дрібного фермерства. Вілла ніяк не можна було сплутати з джентльменом, з першого ж погляду було очевидно, що він з нижчого класу. Вона забувала про цей факт на відстані, як забувала і через хвилину спілкування з ним, адже то був порядний і добрий чоловік. Навіть Мамка високо цінувала Вілла, а Мамка ж була найсуворішим у світі суддею, коли йшлося про те, хто був дамою, а хто джентльменом.
— Вілле! — він зашкутильгав їй назустріч своїм звичним розгонистим кроком. Вона обвила його руками за шию і міцно обійняла.
— Ох Вілле. я така рада тебе бачити, що зараз розридаюся від щастя.
Вілл зніс її обійми без емоцій.
— І я радий тебе бачити, Скарлет. Давненько тебе не було.
— Аж занадто. Мені так соромно. Майже рік минув.
— Скоріше два.
Скарлет це приголомшило. Невже так давно? Зовсім не дивно, що її життя зійшло на пси. Тара завжди наснажувала її життям, коли вона потребувала поновити сили. Як вона так довго існувала без неї?
Вілл махнув рукою Пенсі і попрямував до фургона попід станцією.
— Якщо хочемо дістатися завидна, треба вирушати, — сказав він. — Ти не проти трохи потрястися, Скарлет? Щоб не їхати до міста дарма, я вирішив по дорозі закупити припасів. — У фургоні були з вершком поскладані мішки і згортки.
— Зовсім не проти, — щиро відповіла Скарлет. Вона їхала додому, а тому її влаштовувало все, що туди везло. — Залазь на оті мішки з сіном, Пенсі.
Як і Вілл, усю довгу дорогу до Тари вона мовчала, розкошуючи знайомою сільською тишею, відроджуючись у ній. У повітрі стояла післядощова свіжість, а пообіднє сонечко пригрівало в плечі. Добре зробила, що приїхала додому. Тара стане для неї необхідним прихистком, а Мамка порадить, як скласти докупи її розтрощений світ. Вона подалася вперед і задоволено всміхнулася, коли звернули на знайому під'їзну алею.
Однак коли вигулькнув будинок, вона аж скрикнула у відчаї:
— Віллє, що трапилося?
По всьому фасаду Тару обснував дикий виноград, на його потворних стовбурах повисло зів'яле листя, віконниці на чотирьох вікнах перекосилися, на інших двох їх і зовсім не було.
— Нічого не трапилося, Скарлет, тільки літо. Я ремонтую будинок узимку, коли нема роботи в полі. Полагоджу ті віконниці через кілька тижнів. Ще й жовтень не настав.
— Ох Вілле, чому ж ти не дозволиш мені дати тобі грошей? Найняв би собі помічника. Та ж крізь набіл цегла світиться. Як у якихось голодранців.
Вілл терпеливо пояснив.
— Тут нема кого наймати, навіть за гроші. Хто хоче працювати, роботу знайде, а хто не хоче — той мені не потрібен. Ми зі Здорованем Семом даємо собі раду. Обійдемося без твоїх грошей.
Скарлет прикусила язика і проковтнула слова, що от-от мали злетіти з вуст. Вона вже мала справу з Вілловим гонором і знала, що його не вмовиш. Він мав рацію: поля і худоба стояли на першому місці. Їхніми потребами нехтувати не можна, а новий шар тиньку може й зачекати. Тепер перед нею простягалися лани за будинком. Вони були чистенько прополоті, свіжо зорані, над ними стояв ледь чутний, але густий запах гною, розкиданого для підживлення ріллі перед наступною сівбою. Земляна червінь, що здавалася теплою і щедрою, заспокоїла Скарлет. Тут серце Тари, тут її душа.
— Маєш рацію, — відказала вона Віллу.
Двері дому відчинилися навстіж, і на ґанок висипали люди. Попереду стояла Сьюлін із найменшою дитиною на руках над розпухлим животом, який розпирав шви її вицвілої ситцевої сукні. Шаль сповзла з одного плеча. Скарлет вдала радість, якої не відчувала.
— Боже милосердний, Віллє, Сьюлін знову при надії? Тобі доведеться добудувати ще кілька кімнат.
Вілл засміявся:
— Ми працюємо над хлопчиком. — Він підняв руку і помахав дружині та трьом донькам.
Скарлет також помахала, пошкодувавши, що не купила дітям ніяких іграшок. Боже, ви тільки гляньте на них. Сьюлін насупилася. Скарлет кинула оком по інших обличчях, вишукуючи серед них чорні... Там стояла Пріссі; Вейд та Вілла ховалися за її спідницями... а ще дружина Здорованя Сема Делайла, що тримала в руках ложку, якою перед тим, мабуть, щось мішала... Там також була — як же її звати? — ага, Люті, що працювала в Тарі нянькою. Але де Мамка? Скарлет гукнула до своїх дітей: