Скарлет заплющила очі. Її охопив слабкий запах лимонної вербени, що витав навколо шовкової сукні і сивого волосся Еленор Батлер. Цей запах завжди асоціювався у неї з Еллен О'Гарою, із затишком, безпекою, любов'ю і довоєнним життям.
Скарлет відчула, як на очі накочуються непрохані сльози.
— Тихо, тихо, — сказала Ретова мама. — Усе гаразд, люба. Хай що там сталося, уже все гаразд. Нарешті ти приїхала додому. Я так довго на тебе чекала. — Вона обійняла невістку і міцно пригорнула до себе.
11
Еленор Батлер була істинною леді-південкою. Її повільний, ніжний голос та неспішні, граційні рухи приховували величезну енергію та рішучість. Кожну леді з самого дитинства навчали бути милою окрасою та вдячною слухачкою, безнадійно безпорадною, пустоголовою та захопленою. Їх також навчали заплутаного та вимогливого мистецтва ведення домашнього господарства у величезних будинках, а також управляти численною, часто ворогуючою між собою обслугою. Однак леді повинні вдавати, що дім, сад, кухня, челядь керувалися самі собою, поки господиня дому вибирала колір шовкової нитки для вишивання.
Коли злидні війни зменшили чисельність прислуги з тридцяти-сорока до одного-двох, обов'язків у жінок збільшилося незмірно, хоч очікування залишилися такими ж. Понівечені будинки все одно мусили приймати гостей, давати притулок сім'ям, виблискувати чистими вікнами й полірованою міддю, а ще мати доглянуту, спокійну та виховану господиню у вітальні. Словом, незрозумілим чином леді-південки вміли все це робити.
Еленор заспокоїла Скарлет ласкавими словами та ароматним чаєм, лестила Полін, питаючи її думки про стіл, нещодавно поставлений у вітальні, заохочувала Юлейлію спробувати торт і вирішити, чи екстракт ванільного стручка був достатньо сильним. Пошепки вона наказувала челяднику Маніґо взяти із собою челядницю Сейлі та разом із покоївкою Скарлет перенести речі невістки з будинку її тітоньки до великої спальні Рета, вікна якої виходили на сад.
Вже за десять хвилин усе було готове до переїзду Скарлет. Усе це було зроблено без супротиву чи ображених почуттів з боку тітоньок, ще й не порушуючи трибу життя Еленор Батлер. Скарлет знову відчула себе дівчинкою: тут їй було безпечно, спокійно, від усіх негараздів укривала всеосяжна материна любов.
Boнa глянула на Еленор затуманеними любов'ю очима. Ось такою вона хотіла бути, мала би бути — леді, як її маги, як Еленор Батлер. Еллен О'Гара вчила її бути леді, розраховувала на це, хотіла цього. «Тепер я зможу, — сказала собі Скарлет. — Виправлю всі помилки. І мама буде мною пишатися».
Коли вона була дівчинкою. Мамка розказувала, що у раю всюди пишні хмари, схожі на пір'яні матраци, на них лежать янголи й крізь шпаринки в небесах дивляться на людей згори. Відколи Еллен померла, Скарлет по-дитячому хвилювалася, що мати спостерігає за нею згори з несхвальним виразом обличчя.
«Тепер я усе зроблю краще», — подумки пообіцяла вона своїй матері. Ласкавий прийом Еленор стер на мить усі страхи й спогади, які вона носила в серці і голові з того часу, як побачила солдатів-янкі. Зникло навіть потайне хвилювання, з яким вона переїхала до Чарлстона вслід за Ретом. Вона почувалася у безпеці, відчувала себе коханою та непереможною. Вона могла зробити все, що завгодно. І зробить. Вона знову завоює любов Рета. Вона буде леді, якою її завжди бажала бачити Еллен. Нею будуть захоплюватись, її всі любитимуть. І вона ніколи більше в житті не буде самотньою.
Коли Полін закрила останню крихітну шухлядку з трояндового дерева з підкладкою зі слонової кістки, а Юлейлія поспіхом ковтнула останній шматок торта, Еленор Батлер встала, тягнучи за собою Скарлет.
— Мушу забрати чобітки з ремонту, — сказала вона. — Візьму Скарлет із собою та покажу їй Кінґ-стрит. Жінка почувається вдома лише тоді, коли знає, де знаходяться крамниці. Ви приєднаєтеся до нас?
На превелике полегшення Скарлет, тітоньки відмовилися. Скарлет прагнула компанії місіс Батлер лише для себе.
Прогулянка крамницями Чарлстона під теплим яскравим зимовим сонцем була справжнім задоволенням. Кінґ-стрит була істинним одкровенням та втіхою. В кожному будинку розташовувались крамниці з різноманітним крамом: тканини, залізяччя, взуття, тютюн і сигари, капелюхи, коштовності, порцеляна, насіння, ліки, вино, книги, рукавички, цукерки — здавалося, усе й до всього можна купити на Кінґ-стрит. Перехожих було також удосталь: десятки красивих легких екіпажів і відкритих карет із візниками у лівреях та ошатно вбраними пасажирами. Всупереч її страхам, Чарлстон не був схожим на понурі руїни, яким Скарлет його запам'ятала. Місто було набагато більшим та жвавішим за Атланту. А ще тут не помітно було жодного сліду паніки.