— Я завжди шкодувала, що в Атланті не було достатньо часу для такої роботи. Колишній чоловік, Френк Кеннеді, залишив у спадок нашій доньці хорошу крамницю. І моїм обов'язком було наглядати за справами.
Усе сходиться з Ретовою історією.
Еленор Батлер кивнула на знак згоди. Скарлет опустила вії, щоби приховати задоволений зблиск в очах.
Поки місіс Батлер відпочивала, Скарлет блукала будинком. Вона поспішила сходами униз, аби подивитися, що ж Рет відкупив у янкі для своєї матері.
Дім їй здавався мало чи не порожнім. Око Скарлет не було призвичаєне цінувати бездоганність того, що зробив Рет. На другому поверсі просторі кімнати вміщували вишукані дивани, столи та стільці, розставлені зручно для вжитку і гарно для ока. Скарлет вразила якість шовкової оббивки меблів та наполірований блиск дерева, проте вона не зрозуміла краси простору довкола меблів. Невеличка кімната для гри в карти більше припала їй до душі. Столи і стільчики стояли там тісніше, окрім того, Скарлет полюбляла грати в карти.
Їдальня на першому поверсі не справила на неї враження. Вона нічого не чула про меблі лондонського майстра Джорджа Гепплвайта. Бібліотека — просто місце з безліччю книжок, а тому нудне. Найбільше їй сподобались просторі кружганки: день був теплим і на гавань відкривався чудовий краєвид з мартинами та маленькими човнами, що, здавалось, могли розтанути у повітрі будь-якої миті. Усе життя Скарлет було пов'язане виключно з суходолом, тож вода була для неї чимось надзвичайно екзотичним. І повітря мало такий чарівний аромат! Навіть підвищувало апетит. Швидше б місіс Еленор відпочила й вони могли пообідати.
— Скарлет, хочеш випити філіжанку кави на веранді вгорі? — запитала Еленор Батлер, коли вони зі Скарлет доїдали десерт. — Принаймні поки маємо таку нагоду. Скидається на те, що бути негоді.
— Так, це було б чудово! — Вечеря була смачною, проте Скарлет було неспокійно, ніби стіни на неї тиснули. Надворі було б краще.
Вона пройшла за місіс Батлер на балкон другого поверху. «Шкода, що перед вечерею похолоднішало», — майнула думка у Скарлет. Але гаряча кава смакуватиме добре.
Вона швидко випила перше горня й хотіла попросити ще, проте Еленор Батлер розсміялася й указала в напрямку вулиці.
— Ось і мій комітет, — сказала вона. — Цей звук я упізнаю завжди.
Скарлет теж почула його: передзвін дзвіночків. Вона вибігла до поруччя поглянути.
Пара коней промчала повз, запряжена в красивий темно-зелений екіпаж на колесах із жовтими шпицями. Від коліс ішов срібний відблиск і веселий дзвін. Екіпаж сповільнився, а тоді й зовсім зупинився перед будинком. Скарлет глянула на дзвоники — такі кріплять до саней, тільки оці прив'язали шкіряними ремінцями до жовтих шпиць на колесах. Такого Скарлет не бачила ще ніколи. Не бачила вона ніколи й такого кучера, як на високому сидінні спереду екіпажу. То була жінка в темно-коричневій амазонці й жовтих рукавичках. Вона підвелася, натягнувши віжки з усією силою, негарне її обличчя зовсім спотворила гримаса рішучості. Вона була подібна на ошатно вбрану мавпу.
Двері розчахнулися й з екіпажу вийшов, сміючись, молодий чоловік. Він простягнув руку. Огрядна жінка сперлася на неї і також вийшла з екіпажу. Вона також сміялася. Молодий чоловік допоміг їй спуститися з підмостку, а тоді подав руку іншій жінці з широкою усмішкою на обличчі.
— Ходімо всередину, серденько, — запрошувала місіс Батлер. — Допоможеш мені з чаєм. — Скарлет охоче прослідувала за Еленор, вмираючи від цікавості. Дивовижна компанія! Комітет місіс Еленор значно відрізнявся від компанії старих шкап, які заправляли всім в Атланті. Де вони знайшли цю жінку-візника, схожу на мавпу? А чоловік цей хто? Чоловіки не печуть пироги для благодійних ярмарків. А ще він дуже привабливий. Скарлет зупинилась перед дзеркалом, пригладила скуйовджене вітром волосся.
— Еммо, видно, що ти з дороги втомилася, — мовила Еленор. — Вони з огрядною пані привіталися, торкнувшись щока до щоки, спочатку з одного боку, тоді з другого, — Випий чаю, відпочинь. Але перед тим дозволь представити тобі Скарлет — дружину Рета.