— Щоб заспокоїти мене після такої поїздочки, знадобиться дещо більше, ніж чашка чаю, — сказала жінка. Вона простягла руку. — Вітаю, Скарлет. Я Емма Епсон, точніше те, що від Емми Енсон лишилося.
Еленор обійняла молодшу полі й підвела її до Скарлет.
— Ось Маргарет, люба, Россова дружина. Маргарет, познайомся, це — Скарлет.
Маргарет Батлер мала бліду шкіру, світле волосся та великі синьо-сапфірові очі на тонкому, безкровному обличчі. Коли вона усміхалася, їх оповивали лінії ранніх зморшок.
— Рада нарешті познайомитись, — сказала вона, взявши руку Скарлет у єною й поцілувавши її у щоку. — Я завжди мріяла мати сестру, а невістка — це майже те саме. Сподіваюсь, ви з Ретом незабаром завітаєте до нас на вечерю. Росе теж захоче з тобою познайомитись.
— Залюбки, Маргарет, і Рет, певна, також, — відповіла Скарлет. Вона усміхнулася, сподіваючись, що це не брехня. Чи міг хтось знати, поведе її Рет до оселі власного брата, а чи взагалі куди-небудь? Проте йому буде надзвичайно складно відмовити своїм рідним. Міс Еленор, а тепер і Маргарет були на її боці. Скарлет поцілувала Маргарет у відповідь.
— Скарлет, — сказала Еленор, — познайомся із Селлі Брутон.
— І Едвардом Купером, — почувся чоловічий голос. — Дай і мені шанс поцілувати руку місіс Батлер. Я зачарований.
— Зачекай, Едварде, — відказала місіс Батлер. — Оця вже мені молодь! Жодних тобі манер.
Скарлет ледь глянула на Едварда Купера і пропустила його лестощі повз вуха. Вона робила величезні зусилля, щоб не витріщатися на Селлі — жінку з мавпячим обличчям, яка керувала екіпажем. У неї нічого не виходило.
Селлі Брутон була тендітною жінкою років сорока. Вона скидалася радше на худого енергійного хлопця з обличчям мавпи. Селлі не ображалася на те, що Скарлет нетактовно витріщалася на неї, бо таке траплялося не вперше. Вона звикла до подібної реакції людей. Її неприваблива зовнішність — до якої сама вона давно призвичаїлася — і незвична поведінка шокувала всіх, хто її не знав. Коли вона йшла до Скарлет, спідниці волочилися за нею, наче коричнева ріка.
— Моя дорога місіс Батлер, ви, ймовірно, думаєте, що ми загубили останню клепку. Правду кажучи, хоч і прозвучить це нудно, для нашого — скажімо так — драматичного приїзду є певна причина. В цьому місті екіпаж є лише у мене, а тримати візника я ніяк не можу. Вони відмовляються возити моїх друзів, які залишилися без статків, а я на цьому наполягаю. Тому я перестала наймати людей, які все одно відразу ж підуть. І, якщо мій чоловік зайнятий. я везу сама. — Вона поклала свою маленьку ручку Скарлет на передпліччя і зазирнула їй в обличчя. — Що скажете? Правда, тепер усе зрозуміло?
Скарлет зібрала всі сили й промовила:
— Так.
— Селлі, ти заскочила бідну Скарлет зненацька. Не роби такого більше! — мовила Еленор. — Що вона могла відповісти? Розповідай далі.
Селлі стенула плечима, потому осміхнулася.
— Гадаю, твоя свекруха має на увазі мої дзвоники. Жорстока істота. Насправді, візник із мене нікудишній. Так от, коли я виїжджаю на екіпажі, мій надміру гуманний чоловік змушує мене чіпляти оці дзвоники, які мають попередити людей, щоби тікали з дороги.
— Як від прокаженого, — підказала місіс Енсон.
— Зроблю вигляд, що я цього не чула, — відказала Селлі, вдаючи, що образилася. Натомість вона усміхнулася Скарлет, і усмішка ця, повна щирості й тепла, заспокоїла її. — Сподіваюся, — продовжила Селлі, — ви кликатимете мене щоразу, коли вам потрібен буде екіпаж, незважаючи навіть на побачене.
— Дякую, місіс Брутон, ви дуже люб'язна.
— Немає за що. Насправді я обожнюю мчати вулицями, розкидаючи пристібав і саквояжників навсібіч. Але я вас забалакала. Дозвольте представити Едварда Купера, поки він не вмер від нудьги.
Скарлет механічно відповідала на залицяння Едварда Купера, усміхалася, щоб показати привабливі ямочки в кутиках вуст, і вдавано соромилась його компліментів, одночасно виказуючи очима бажання отримати їх іще.
— Містере Купер, скільки ж ви говорите. Забалакаєте мені голову, чесне слово. Я звичайна провінціалка з округа Клейтон, Джорджія, і не відаю, як поводитись із таким вишуканим джентльменом з Чарлстона, як ви.
— Місіс Еленор, даруйте, будь ласка. — Скарлет почула новий голос. Вона повернулася й заціпеніла. У дверях стояла юна дівчина з блискучим каштановим волоссям, серцевидним личком і лагідними карими очима. — Перепрошую, що спізнилась, — вела далі дівчина. Голос її звучав м'яко, ледь чутно. Вона була зодягнена у коричневу сукню з білим лляним комірцем та манжетами, на голові старомодний берет, покритий коричневим шовком.