— Ви просили чаю, місіс Батлер? — Рет розчахнув двері ногою. В руках він тримав величезну срібну тацю з блискучим заварником, самоваром, піалою, цукорницею, молочником, ситечком і трьома чайницями. — Індія, Китай чи ромашка? — Він широко посміхався, радий, що зробив усім сюрприз.
Рет! Скарлет перехопило подих. Який він вродливий. Він, мабуть, багато часу проводив на сонці, бо засмаг, як індієць. Господи, як вона його кохала, як гупало в грудях серце. Мабуть, усі це чули.
— Рете, любий, боюся, мені не втримати емоцій. — Місіс Батлер витерла серветкою очі. — Ти сказав «якесь срібло» у Філадельфії. Я й не знала, що це — чайний сервіз. Ще й повний. Це просто диво.
— До того ж дуже важкий. Міс Еммо, пересуньте, будь ласка, оцю порцеляну. Мені здалося, ви щось казали про спрагу. Вважатиму за честь, якщо зможу виконати ваше бажання... Селлі, дорога, коли ти дозволиш перемогти твого чоловіка на дуелі й викрасти тебе? — Рет поставив тацю на стіл, перехилився і поцілував трьох жінок, які сиділи поруч. Тоді окинув поглядом кімнату.
«Подивись на мене, — подумки благала Скарлет зі свого темного кутка. — Поцілуй мене».
Проте він її не побачив.
— Маргарет, як чудово ти виглядаєш у цій сукні! Росс тебе не заслуговує. Привіт, Енн, радий тебе бачити. Але, Едварде, тебе це не стосується. Я не схвалюю, що у моєму домі ти влаштував гарем у той час, коли я під дощем їхав у благенькому двоколісному екіпажі, гіршого за який не знайти у всій Північній Америці, притискаючи до грудей фамільний сервіз, щоб уберегти його від саквояжників. — Рет усміхнувся матері. — Мамо, люба, не плач, — мовив, — інакше я подумаю, що ти не вподобала мого сюрпризу.
Еленор подивилася на нього, обличчя її світилося любов'ю.
— Благослови тебе Боже, сину. Ти робиш мене щасливою.
Скарлет більше не могла залишатися у своєму сховку. Вона вибігла до Рета.
— Рете, милий....
Він повернув голову до неї, і Скарлет зупинилася. Обличчя Рета було суворим, спокійним, емоції він тримав під контролем. Проте очі його були ясними, на якусь бездиханну мить їхні погляди перестрілися. Тоді кутик його вуст опустився в сардонічній посмішці, що її Скарлет знала так добре і так боялася.
— Як же таланить чоловікові, — промовив Рет, — коли він отримує сюрприз більший, ніж дарує. — Він простяг руки їй назустріч. Скарлет поклала свої пальці в його долоні, шкодуючи, що він так далеко — на відстані витягнутих рук. Він навіть не торкнувся її щік вустами — тільки вуса залоскотали спочатку праву щоку, тоді ліву.
«Він мене зараз убив би», — подумала Скарлет і солодко здригнулася від почуття небезпеки. Рет обійняв її, стиснув рукою плече, наче в лещатах.
— Леді, Едварде, сподіваюся, ви вибачите нас, якщо ми вас покинемо. — В його голосі чулося щось хлопчачо-пустотливе. — Я вже давно не мав нагоди порозмовляти з дружиною. Ми піднімемося нагору, а ви поки вирішуйте проблеми Дому Конфедерації.
Рет витяг Скарлет із кімнати, навіть не давши їй можливості попрощатися з усіма.
12
Рет мовчки потяг Скарлет нагору до своєї спальні. Він зачинив двері та підпер їх спиною.
— Скарлет, якого дідька ти тут робиш?
Скарлет хотіла простягнути до нього руки, проте пекельна лють у його очах попередила її цього не робити. Тому вона широко розплющила невинні очі і вдала, що анічогісінько не розуміє. Вона поспішила пояснити, мило задихаючись від хвилювання:
— Тітонька Юлейлія написала мені й передала твої слова про те, що ти жадав бачити мене поруч з собою, але я не могла залишити крамницю. Любий, чому ти мені нічого не сказав? Начхати мені на ту крамницю, коли я потрібна тобі тут. — Скарлет обережно зазирнула йому у вічі.
— Скарлет, нічого у тебе не вийде.
— Про що ти?
— Нічого не вийде. Ані пристрасне пояснення, ані оця невинна наївність.
Ти ніколи не вміла мені брехати, я тебе бачу наскрізь.
Він мав рацію, і Скарлет добре це знала. Вона мусить бути чесною.
— Я приїхала, бо хочу бути з тобою, — з тихою гідністю заявила вона.
Рет подивився на її випростані плечі і гордо підняту голову. Голос його дещо пом'якшав.
— Моя дорога Скарлет, — почав він, — ми зможемо бути друзями з часом, коли спогади про колишнє перетворяться на гірко-солодку ностальгію. Можливо, так і станеться, якщо ми обоє будемо терпимими і терплячими. Але не більше. — Рет швидко походжав кімнатою. — Як мені до тебе достукатись? Я не хочу кривдити тебе, проте ти не залишаєш мені вибору. Я не хочу, щоб ти була тут. Скарлет, повертайся до Атланти, залиш мене у спокої. Я більше тебе не кохаю. Як ще зрозуміліше тобі пояснити?