Кров відлила від обличчя Скарлет. Зелені очі сяяли на тлі мертво-блідої шкіри.
— Дозволь і мені бути відвертою, Рете. Я — твоя дружина, а ти — мій чоловік.
— Незручне становище, яке я пропонував виправити. — Його слова смальнули Скарлет батогом. Вона забула, що мусить себе контролювати.
— Розлучитися з тобою? Ніколи, чуєш, ніколи. Я не дам тобі приводу розлучитися зі мною. Я — твоя дружина, і як порядна дружина, я приїхала до тебе, покинувши все дороге серцю. — Переможна усмішка з'явилася на її вустах, і вона розіграла свою козирну карту. — Твоя мати щаслива, що я тут. Що ти їй скажеш, якщо отак виженеш мене? Я повідаю їй правду, і це розіб'є їй серце.
Важкими кроками Рет міряв простору кімнату. Про себе він бурмотів такі прокльони і лайки, яких Скарлет у житті не чула. Зараз перед нею був Рет, про якого вона знала лише з чуток, Рет, якого до Каліфорнії погнала «золота лихоманка» і який з ножем та у важких чоботах захищав свою ділянку землі. Оцей Рет перевозив заборонені спиртні напої, був завсідником шинків найнижчого штибу в Гавані. Ось він, Рет — непокірний шукач пригод, товариш та супутник таких самих, як і він сам бунтівників. Скарлет спостерігала за ним, шокована, вражена, схвильована, забувши про свій страх. Раптом його дике крокування припинилося, й він повернувся до неї. Його темні очі виблискували, проте люті в них більше не було. В них ховався гумор, чорний, гіркий і насторожений. Тепер він був Ретом Батлером — чарлстонським джентльменом.
— Шах, — мовив він із кривою посмішкою. — Я не подумав про те, що королева рухається непередбачувано. Але не мат, Скарлет. — Він здійняв відкриті долоні, здавшись на мить. Скарлет не зрозуміла, про що він, але із жестів і голосу здогадалася, що вона виграла... щось.
— То я залишаюся?
— Залишаєшся, допоки сама не вирішиш поїхати. Я певен, що це станеться скоро.
— Рете, ти помиляєшся! Я полюбила це місто!
На його обличчі з'явився давно знайомий вираз. Він був скептичним, задоволеним та всезнаючим.
— Скільки часу ти вже в Чарлстоні, Скарлет?
— З минулого вечора.
— І вже його полюбила. Швидко. Це ж треба такої чуйності і вразливості — мої вітання. Тебе виперли з Атланти — добре, що у смолі та пір'ї не обваляли — тут до тебе добре поставились леді, які по-іншому й не вміють, і ось ти вже вважаєш, що знайшла прихисток. — Він розсміявся просто їй в обличчя. — У мене досі є партнери в Атланті, тому я знаю все про твої гоніння. І навіть ті покидьки, з якими ти водилася, тепер не хочуть мати з тобою нічого спільного.
— Брехня! — закричала Скарлет. — Я сама їх прогнала!
Рет стенув плечима.
— Обговорювати це більше потреби немає. Тепер має значення те, що ти в домі моєї матері й перебуваєш під її захистом. Я нічого зараз із цим зробити не можу саме через те, що мені не байдуже її щастя. Зрештою, мені й не доведеться. Ти зробиш усе сама і без моєї участі. Незабаром ти покажеш своє істинне обличчя, й усі жалітимуть мене та співчуватимуть моїй матері. І от тоді я складу твої речі та відправлю назад до Атланти під мовчазне схвалення усієї компанії. Гадаєш, що схожа на леді, правда? Послухай, сліпоглухонімого ти не обдуриш.
— Я — леді, чорти б тебе взяли! Ти просто не відаєш, що таке бути порядною людиною. Дозволь тобі нагадати, що моя мама з родини Робійярів з Савани, а О'Гари походять від королів Ірландії!
Посмішка Рета у відповідь на ці слова була стриманою, що роздратувало Скарлет.
— Облиш, Скарлет. Краще покажи, який одяг ти з собою привезла. — він присів на найближчий стілець і випростав ноги.
Скарлет дивилася на нього, збита з пантелику його раптовим рішенням розмовляти спокійно. Рет дістав із кишені сигару та перекочував її між пальцями.
— Ти ж не заперечуватимеш, якщо я куритиму в своїй кімнаті?
— Звичайно, що ні.
— Дякую. А тепер покажи свій гардероб. Певен, що він новий — ти би не приїхала сюди завойовувати мою прихильність без цілого арсеналу спідниць та шовкових суконь, підібраних на твій неповторний огидний смак. Я не дозволю тобі зробити з матері посміховисько. Покажи, і я скажу, що можна залишити. — Рет дістав із кишені лезо.
Скарлет насупилась, проте пішла до гардеробної по речі. Може, воно й непогано, позаяк Рет завжди слідкував за її гардеробом. Він любив бачити її в одязі, який сам для неї обрав. Він пишався, як вишукано та стильно вона виглядала. Якщо Рет мав намір знову взятися за її зовнішність, прагнув знову пишатися, вона піде йому назустріч. Вона все поміряє для нього. Так він побачить її у спідньому. Пальці хутко рухались, розстібаючи сукню, в якій вона була, знімала турнюр. Вона виступила з купи розкішних тканин, потім зібрала в руки нові сукні й повільно вийшла до спальні з голими руками, напівоголеними грудьми та в шовкових панчохах.