— Клади на ліжко, — наказав Рет, — і одягни халат, поки не змерзла. Почався дощ і стало прохолодніше, чи ти не помітила? — Він видихнув дим ліворуч, відвертаючи від неї голову. — Не застудися, намагаючись бути звабливою, Скарлет. Ти гаєш час дарма. — Обличчя Скарлет побагровіло від люті, очі блищали зеленим полум'ям. Проте Рет на неї не дивився, він був зайнятий розгляданням пишного вбрання. — Обдери це мереживо, — мовив він нарешті про першу сукню. — Залишити можеш тільки цю лавину байтів збоку. Так буде не дуже зле... Оце можеш служниці віддати, воно безнадійне... Це підійде, якщо забереш прикраси, а золоті ґудзики заміниш звичайними чорними. А ще вкороти шлейф. — Рету знадобилося лишень кілька хвилин, щоби перебрати всі речі.
— Тобі знадобляться надійні чоботи, чорного кольору, — мовив Рет, закінчивши з одягом.
— Я сьогодні вже придбала, — відмовила Скарлет крижаним тоном. — Коли ми з твоєю матір'ю ходили по крамницях, — додала вона, наголошуючи кожне слово. — Не розумію, чому ти не купиш їй екіпаж, коли вже так любиш. Прогулянка страшенно її втомила.
— Ти не розумієш Чарлстона. І саме через це зовсім скоро станеш нещасна тут. Я купив їй цей будинок, позаяк наш зруйнували янкі й усі, кого вона знає, мають такий же величезний будинок. Я можу умеблювати його краще, ніж умебльовані будинки її друзів, адже кожна частинка інтер'єру — це те, що викрали янкі або дублікат того, що вона колись мала, а багато хто з її друзів досі володіє старими речами. Проте я не можу розлучити її з друзями, даруючи речі, які вони не можуть собі дозволити.
— Селлі Брутон має екіпаж.
— Селлі Брутон не така, як інші. І ніколи не була на них схожа. Вона — дуже своєрідна. Чарлстон поважає, а подекуди захоплюється, ексцентричністю. Проте не зносить хвальків. Так от ти, моя люба Скарлет, жити не можеш без вихваляння.
— Сподіваюсь, Рете Батлер, ти отримуєш істинну насолоду, принижуючи мене!
— Так і є, — розсміявся Рет. — А ти переший якусь сукню до вечері. Я розвезу комітет додому. Не допущу, щоб Селлі в таку бурю робила це сама.
Коли Рет пішов, Скарлет одягла його домашній халат. Він був теплішим за її. І Рет таки мав рацію — вона тремтіла від холоду. Скарлет натягла комір халата по самі вуха і присіла на стілець, де сидів Рет. Вона досі відчувала його присутність у кімнаті й залюбки загорнулася в це відчуття. Скарлет раз по раз проводила пальцями по м'якому фуляру, що огортав її, і їй було химерно думати, що Рет, сильний та мужній, обрав таку ніжну та легку тканину. Що ж, її багато що дивувало в ньому. Скарлет зовсім не знала його, ніколи не знала. На якусь мить вона відчула страшенний відчай. Вона струсила його з себе, хутко підвівшись. Слід було одягнутись до повернення Рета. Святий Боже, скільки ж вона в тому кріслі просиділа? Сутеніло. Скарлет різко задзвонила по Пенсі. З рожевої сукні слід зняти бантики й мереживо, щоби можна було вдягнути сьогодні на вечерю, а щипці для завивання волосся негайно треба поставити грітися. Для Рета вона мріяла виглядати особливо гарно її жіночно... Скарлет поглянула на велику ковдру на широкому ліжку і почервоніла від власних думок.
Ліхтарник ще не дістався до верхньої частини міста, де жила Емма Енсон, тому Рет мусив їхати вулицею повільно, вглядаючись у темряву крізь запону дощу. В закритому екіпажі за ним сиділи лише місіс Енсон та Селлі. Маргарет Батлер першою відвезли до крихітного будиночка, в якому вона жила з Россом на Вотер-стрит. Потім Рет поїхав на Броад-стрит, де Едвард Купер провів Енн Гемптон до дверей Дому для вдів та сиріт солдатів Конфедерації, ховаючи її від дощу під великою парасолькою.
— Я вже пішки доберуся, — гукнув Едвард із хідника при дорозі. — Не хочу забризкати леді в екіпажі мокрою парасолькою. — Він жив на Черч-стрит, усього за один квартал. Рет торкнувся широких крисів капелюха на знак прощання й поїхав геть.
— Рет нас чує, як гадаєш? — запитала Емма Енсон.
— Еммо, я сама тебе ледве чую, а сиджу зовсім поруч, — єхидно зауважила Селлі. — Говори голосніше, заради всього святого! Через цю зливу не чути нічого. — Селлі дратувалася через дощ, позаяк не могла сама керувати каретою.
— Що думаєш про його дружину? — запитала Емма. — Вона зовсім не така, як я уявляла. Ти коли-небудь бачила щось таке гротесково розцяцьковане, як оте її вихідне вбрання?
— Ну, це легко виправити. До того ж багато жінок мають жахливий смак. Цікаво те, що у неї є потенціал, — міркувала Селлі. — Єдине питання, чи зможе вона його розвинути? Краса — це величезне випробування, і бути колишньою першою красунею округу — це тяжка ноша. Мало яка жінка її витримує.